Як Іван служив у пана
Українська народна казка Гуцульщини

Бідний хлопець Іван служив у пана рік. І каже пан Іванови:

— Що ти хочеш за цей рік?

— Та, — каже, — я ще оден рік буду у вас служити. Вислужив ще оден рік. Пан питає:

— Що тобі дати за ці два роки?

— Та договорімся, пане, щоб я вам служив, поки не схочу женитися.

— Добре, — сказав пан.

Відслужив Іван ще десять років. Пан каже:

— Що, Іване, заплатити?

— Як ваша, пане, ласка. Що дасте, то буде.

Тоді пан дав Іванови оден хліб. За дванадцять років служби. І Іван пішов від пана. Іде Іван, такий задуманий. Думає, що так довго служив у пана, а пан дав усього оден хліб. І зустрічає Івана старенький дідок. Просить Івана:

— Уломи та дай мені трошки хліба.

Іван подивився, що чоловік старенький, і дав йому цілий хліб. А дід каже:

— Лиши собі, хлопче.

— Та нє, ви старенькі, ви не годні заробити. А я молодий та зароблю.

Тоді дід і каже:

— А що би ти хотів, щоб тобі бог дав?

— Я би, — каже, — хотів файну скрипочку. Та й аби над мене не було музиканта.

Тоді старенький дідок витягає з міха скрипочку.

— Грай на здоров’я.

А це був бог.

Іван заграв на скрипці. Кругом понеслися голоси. Та й пішов Іван із тою скрипкою. Іде і зустрічає того пана, що він у него служив.

— Іване, відки в тебе скрипка? Заграй мені.

— Мені бог подарував.

— Заграй мені.

Але це була така скрипка, що як Іван заграє, то все гуляє, поки не перестане Іван грати. Думає собі Іван: «Тепер ти, пане, в мене погуляєш! За тих дванадцять років, що я в тебе служив, а ти мені оден хліб дав». Та й почав Іван грати. А пан став гуляти. Іван грає, а пан гуляє. Просить пан Івана, аби Іван став. А Іван грає далі. А пан гуляє, аж язика вивалив. Просить пан:

— Я тобі даю фіру й коні, лиш перестань грати.

А Іван не хоче ні фіри, ні коней, а грає. Пан гуляючи геть обірвався. Це ж було в лісі. Нарешті пан упав і ледве дише. А Іван думає: «Оце тобі за те, що я в тебе служив». І перестав Іван грати та й пішов.

А пан віддихався і пішов мельдувати в поліцію. Мельдувати Івана, що довго грав. Поліція зловила Івана, скрипку забрали, а Івана в тюрму. І розпочали над Іваном суд. Засудили Івана на кару смерти. Але перед смертю дається слово. Спитав суддя, що Іван хоче перед смертю. Іван сказав:

— Дайте мені заграти в мою скрипочку.

Пан, що в него Іван служив, дуже протестував, вимагав, аби не давати йому грати на скрипочку.

— Як він почне грати, то що, всі будемо гуляти? А суддя сказав:

— Раз йому кара смерти, то ми мусимо дати йому в скрипку заграти.

Тоді той незадоволений пан сказав, щоб його, пана, прив’язали ланцом до стовпа. Дали Іванови скрипку. Він зачав грати, а всі зачали гуляти. А пани такі калюхаті ^*. Пан, прив’язаний ланцом до стовпа, так гуляв, що й ланц розірвав.

Тоді судді відмінили кару смерти, лиш би Іван перестав грати. Бо вони не могли вже гуляти. І Івана з його скрипкою відпустили. Та ще й тепер грає Іван гуцульські мелодії. Та пішов я на базар, купив горнець, і байці конець.