Як Іван торговав
Українська народна казка Закарпаття

Іван торговав худобою. Прийшли ід’ньому жиди:

— Іване, бери нас до себе. Тобі так файно торгівля йде. Та бери нас до себе.

— Ходіть.

Прийняв він їх, пішли вони в город. А Іван у городі лишив їх і пішов до корчми. Та й говорить корчмареви:

— Туй маєш гроші за корову, що я продав. Як будуть приходити їсти й пити жиди, давай їм. І я з ними буду. А як кінчаться ці гроші, ти мені скажеш тихо, що грошей уже не є.

Посідали всі чотири, три жиди й Іван. П’ють, їдять. Прийшла офіціянтка:

— Платіть гроші.

А Іван поклав на стіл свою шапку. А шапка дірява.

— Шапка платить, — каже Іван.

І пішли. А жиди дивляться єден на другого. Як то шапка платить? І так гостилися вони в тій корчмі цілий тиждень. І шапка «платила». А як дав йому корчмар знак, що кінчилися гроші, Іван встає:

— Підеме геть торговати. А жиди просять:

— Іване, ти продай нам ту шапку. І ти не мусиш з нами ходити. Ми будеме торговати самі.

Вони хотять, би вони не платили, би шапка платила. Хотять задурно їсти й пити. І купили ту шапку. Прийшли в ту корчму, п’ють, гостяться, і-йой! Приходить офіціянтка, каже платити гроші. Вони поклали свою діряву шапку:

— Шапка платить.

А шапка не платить. Імили жидів і покарали, посеквестровали. І-і-йой, бог би побив того Івана! Подерли вони шапку, бо не платила. І йдуть його бити.

А Іван жив на поли. Видить жона, ідуть вони:

— Йой, ідуть, неборе, жиди та вб’ють тя.

Скочив він, поклав дошку, ліг на ню й «вмер». І навчив жінку:

— А ти йойкай.

Та й поклав коло себе боту грабову. А вона йойкає і йойкає:

— Іванку мій, Іванку! Жиди прийшли, подивилися:

— Богдай би ти був давно вмер! До чого ти нас довів із своєю шапкою!

А другий каже:

— Я на ньому на мертвому відіб’ю.

Коли вхопив тоту боту та як його вдарив! А Іван схопився:

— Е, я давно чекаю такого, би ня вдарив. Почули то жиди, і вже вони з ним знов цімбори:

— Іване, ти продай нам тоту боту, що мертвих воскрешає.

— Нє, я то не продаю.

— Продай, Іванку, продай.

— Давайте сто тисяч.

І кілько було в них грошей, вони всі склали та купили боту.

Та й будуть вони вже докторі, кілько вони зароблять, коли будуть воскрешати мертвих! І пішли жиди в один город. Купили собі білі халати, вже вони докторі.

— Ми такі й такі! Лікуєме, воскрешаєме мертвих! А один пан звертається:

— Мій син дуже хворий, треба його поліковати.

— Ми його полікуєме.

— Добре, лікуйте.

Дав їм той пан вечеряти, випити. Привіз їм у кімнату хворого сина. А жиди наїлися, напилися та вже будуть лікувати. Пан замкнув їх з хворим у кімнаті й пішов.

Беруться ліковати. Взяв єден та вдарив хворого ботою. А другий гойкає:

— Ай, то не так.

Та вхопив боту, та як ударив хлопця! І добив. І-і-йой! Хворий не встає, що робити?! Тікати! Дуркають у двері — двері замкнені. Посідали вони в кутик і сидять.

Рано приходить пан:

— Ви що?! Хлопця вбили?!

Викликає пан шандармерію. І жидів забрали і в тюрму посадили. А Іван остався здоров. І наша казочка закінчилася.