Як Іван хазяїнови носа відрубав
Українська народна казка Буковини

Був їден чоловік. Мав три сини — два розумних і їдного дурного. Жили вони бідно. Старший син пішов до багача служити. І так вони договорилися з хазяїном: як наймит на хазяїна розсердиться, то хазяїн відрубає йому носа, а як розсердиться хазяїн, — то наймит рубає носа хазяїнови.

Післав його хазяїн у поле орати. Дав йому з собою торбу з хлібом і пса. Та й каже:

— Іди ори. І щоб поле було зоране, і воли ситі, і пес ситий, і щоб хліб у торбі ти назад додому привіз.

Приїхав той з поля додому і віддає торбу з хлібом. А хазяїн питає:

— Може, тобі це діло не подобається, може, ти сердишся?

— Не подобається, — каже наймит.

А багач взяв та й відрубав йому носа, і пішов той додому без носа. Пішов середущий. І попав точно на того самого хазяїна. А хазяїн йому те саме каже:

— Дам тобі заданіе, і ти його виконай. Як не виконаєш, відрубаю тобі ніс. Як виконаєш і будеш сердитися, тоже відрубаю. А як я буду сердитися, рубай носа мені.

І післав його хазяїн у ліс.

— Привези мені з лісу таких грубих дубів, яких ні в кого нема. Той поїхав у ліс. І що він там сам зроби? Не годен сам зрубати такого дуба і покласти на візок. Приїхав без дубів.

— То ти не виконав мого заданія? — каже хазяїн.

І відрубав йому хазяїн носа. І пішов той додому без носа. Іде служити найменший син, дурний. Мама каже:

— Як ті такі файні без носів прийшли, то цей дурний хай би вже й зовсім не вертався.

А Іван їй:

— Я ще вас усіх нагодую.

Той Іван не був дурний, він лиш так показував себе. І був він віщун. Пішов Іван з дому і йде прямо до того хазяїна.

— Добрий день!

— Доброго здоровля!

— Вам треба наймита?

— Треба, лиш з таким договором, щоб усе, що я скажу, виконував і щоб не сердився, бо лишиться без носа.

— Добре. А як розсердитеся ви, то рубаю носа вам.

Відпочив Іван, поспав. Встає рано, а хазяїн приготовив йому двадцять мішків полови, запряг воли і посилає Івана до млина, щоб намолов з тої полови муки. А то був млин чорта Сковородського: і хто їхав до того млина, то назад не вертався.

Приїхав Іван до млина, лови того Сковородського, чіпляє його до колеса. А ті хлопці з млина скинули з візка полову та наклали йому двадцять мішків натуральної муки.

Їде Іван селом. Як хто вздрить у колесі Сковородського, усі втікають. А Іван не їде до хазяїна, а до себе додому. Приїхав та й каже:

— Браття файненькі, скидайте муку. Їжте, годуйте воли. А я йду до хазяїна, бо ще не розрахувався з ним.

Узяв батіг та й пішов. Приходи до хазяїна, той питає:

— А де ж воли й візок. І де мука?

— Я завіз додому, бо ви ж мої браття покалічили, то вони хотять їсти. Може, ви сердитеся?

— Нє, я лиш питаюся. Бери, Іване, щось їж. На тобі на горівку та йди до корчми випий собі, щоб був-ис у мене веселий.

Іван пішов, а хазяїн радиться з жінкою:

— Яке заданіе йому дати? Надумалися. Приходи Іван, а хазяїн каже:

— Я їду з жінкою в гості. Як буду вертатися назад, то ти мені так зроби, щоб візок по дорозі не гуркав і щоб видно було, як удень.

Поїхав хазяїн, а Іван сів на коня, об’їхав село і сказав усім хлопцям:

— У нас є п’ятсот овець. Будемо їх різати. Приходьте всі. Мені шкіри, а вам м’ясо.

Збіглися всі і порізали хазяйських овець. М’ясо забрали собі, а шкірами Іван постелив дорогу, щоб не гуркало, як буде їхати пан. А щоб панови було видно, підпалив Іван стирту.

Приїхав хазяїн і знов радиться з жінкою, що робити з Іваном.

— Треба, — каже, — його знищити. Покликав Івана та й каже:

— Будемо переїжджати на інше місце. І ти поїдеш з нами. І поїхали вони. Їхали вночі попри став, а хазяїн каже:

— Давай тут передихнем, а вдосвіта далі поїдем.

І сказав хазяїн жінці, що, як вони ляжуть над обривом коло ставу спати, то хазяїн буде посередині, а коло обриву ляже Іван.

— Він засне, і я його трутю в став.

Так вони й зробили: хазяїн поклав жінку коло себе від поля, а Івана від ставу. Як заснули вони, Іван потихеньку відкотив хазяйку і поклав її від ставу, а сам ляг на її місце. Хазяїн схоплюється, свою жінку за ногу — і в став. Він думав, що то Іван.

Як розвидніло, хазяїн встав. Схопився й Іван.

— Може, вам не подобається? — питає Іван пана. — Може, ви сердитеся?

— Як не сердитися, як хазяйство пропало і жінки нема?

— То давайте сюди свою торбу з грішми.

І віддав хазяїн йому торбу з грішми. Та й каже:

— Роби зо мною, що хочеш, тілко не кидай мене в обрив. А Іван йому:

— Мої брати каліцтво мають на цілий вік, то я й тобі то зроблю. І відрубав хазяїнови носа.

Приходи Іван з тими грішми додому, а ті хлопці, його брати, пізнали торбу.

— Це торба нашого хазяїна. А Іван каже:

— Я дурний, то будьте ви розумні. Беріть гроші та йдіть до якогось дохтора. Може, він вам пришиє носи, щоб ви були на людей схожі.

А брати не знали, куди йти.

Іван поїхав, щоб привезти з лісу копицю сіна. І побачив у лісі ворон-коня. Іван піймив того коня, а кінь каже йому:

— Іваночку, пусти мене, я тобі у великій пригоді стану. І дав йому кінь їдну шерстину:

— Як тобі що треба буде від мене, то припали цю шерстину. А цар віддавав дочку і сказав:

— Хто доскочи конем до другого поверху, до мої дочки, за того й дам її.

А царева дочка була дуже «файна»: брови — як підтоки, очі — як в сороки, а сама — як змія. Ніхто її не хотів брати, то цар видумав таке змагання.

Коли цар то оголосив, поїхали й Іванові безносі брати. А Іван пішки за ними пішов. Відійшов за село, припалив до сонця шерстину — і прийшов той кінь. Та й каже Іванови:

— Влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь.

Іван вліз у праве вухо, а виліз з лівого таким паничем! Файно вбраний, і нагайка в руці. Сів на коня і летить. Доганяє своїх братів, дав їм по нагайці і поїхав до царського дому.

Там було вже багато хлопців на конях. Скачуть, скачуть, і ні їден не годен доскочити. А Іван раз! — та й доскочив. І познайомився там з царем, з царицею і з їхньою дочкою. Одягла вона йому на палець золотий перстень і записала, хто він і відки. А він правду сказав. І взяв її Іван за жінку. І я був на тім весіллі: їв, пив, і по бороді текло, а в роті не було.

Як Іван хазяїнови носа відрубав
Українська народна казка Буковини

Один чоловік мав три сини, двох розумних і одного дурного. Жили вони бідно. Старший син пішов до багача служити. І так вони домовилися з тим багачем: якщо наймит на хазяїна розсердиться, то хазяїн відрубає йому ніс, а якщо хазяїн розсердиться, то наймит рубає ніс хазяїнові.

Послав його хазяїн у поле орати. Дав із собою торбу з хлібом і пса та й каже:

— Іди ори. І щоб поле було зоране, і воли ситі і пес щоб був ситий, і хліб у торбі цілий.

Приїхав наймит із поля і віддає торбу з хлібом. А хазяїн питає:

— Може, тобі це діло не подобається?

— Не подобається, — каже наймит. А багач узяв та й відрубав йому ніс. І той. пішов додому без носа.

Пішов найматися середущий син. І попав до того ж хазяїна. А хазяїн йому те саме каже:

— Дам тобі завдання, і ти його зроби. Як не виконаєш, відрубаю тобі ніс. Як виконаєш і будеш сердитися, теж відрубаю. А як я буду сердитися, рубай ніс мені, — і послав його хазяїн у ліс — Привези мені з лісу таких грубих дубів, — каже, — яких ні в кого нема.

Той поїхав у ліс. Але що він сам зробить? Не годен зрубати такого дуба і покласти на візок. Приїхав без дубів. І відрубав йому багач носа.

Іде служити найменший син, дурний. Мати каже:

— Як ті такі файні без носів прийшли, то цей дурний хай би вже й зовсім не вертався.

— Я вас ще всіх нагодую, — каже їй Іван та й іде прямо до того хазяїна.

Вітається Іван з хазяїном та й запитує:

— Вам треба наймита?

— Треба. Але з такою умовою, щоб усе, що я скажу, виконував і щоб не сердився, бо лишишся без носа.

— Добре. А як ви розсердитеся, то я врубаю носа вам.

Відпочив Іван, поспав. Устає він рано, а хазяїн приготував йому двадцять мішків полови і посилає до млина, щоб намолов з тої полови муки. А то був млин чорта Сковородського. І хто їхав туди, то назад не вертався. Приїхав Іван до млина, ловить того Сковородського і чіпляє його до колеса. А хлопці з млина скинули з візка полову та наклали Іванові двадцять мішків справжньої муки.

Їде Іван селом. Як хто вздрить у колесі Сковородського, то втікає. А Іван не їде до хазяїна, а до себе додому. Приїхав та й каже:

— Браття файненькі, скидайте муку. Їжте, годуйте собі ці воли. А я йду до хазяїна, бо ще не розрахувався з ним.

Узяв батіг та й пішов. А чорт Сковородський побіг до свого млина. Приходить Іван до хазяїна. Той питає:

— А де ж воли й візок? Де мука?

— Я завіз додому. Ви ж моїх братів покалічили, то вони хочуть їсти. Може, ви сердитеся?

— Ні, я лиш питаюся.

Іван вийшов, а хазяїн радиться з жінкою: «Яке завдання йому дати?» І надумалися. Приходить Іван, а хазяїн каже, що їде з жінкою в гості, а як буде вертатися, то треба зробити так, щоб візок по дорозі не гуркав І щоб видно було, як удень.

Поїхав хазяїн, а Іван сів на коня, об’їхав село і сказав хлопцям: «У нас є п’ятсот овець. Будемо їх різати. Приходьте всі. Мені шкіри, а м’ясо вам». Збіглися всі і порізали хазяйських овець. М’ясо люди собі забрали, а шкірами Іван встелив дорогу, щоб не гуркало, як буде їхати пан. А щоб панові було видно, як вдень, підпалив стирту.

Приїхав хазяїн, побачив, що нема овець, і знову радиться з жінкою. Та й вирішили: «Треба його знищити».

Покликав хазяїн Івана і каже:

— Будемо переїжджати на нове місце. І ти поїдеш з нами.

Та й поїхали вони. Їхали вночі попри став, а хазяїн кат же:

— Тут перепочинемо, а вдосвіта поїдемо далі.

І шепнув хазяїн жінці, щоб, як лягатимуть спати, стелилася коло нього, посередині, а Іван хай лягає скраю від обриву. «Він засне і ми скинемо його у став».

Так вони й зробили: ліг хазяїн, потім жінка, а Івана поклали коло обриву. Як заснули, Іван потихеньку відкотив жінку на край, а сам ліг на її місце. Хазяїн прокинувся серед ночі, ухопив свою жінку за ногу і скинув у воду. Він думав, що то Іван.

Як розвиднілося, хазяїн устав. Дивиться, Іван тут, а жінки немає. Схопився й Іван.

— Може, вам не подобається? — питає Іван хазяїна. — Може, ви сердитеся?

— Як не сердитися, коли хазяйство пропало і жінки нема.

— То давайте сюди свою торбу з грішми.

І хазяїн віддав йому торбу з грішми та й каже:

— Роби зі мною, що хочеш, тільки не кидай у став. Іван йому:

— Мої брати покалічені навік. То я й вам те зроблю, — і відрубав хазяїнові носа.

Приходить Іван з тими грішми додому, а його брати пізнали торбу.

— Це торба хазяїна, в якого ми служили, А Іван каже:

— Як я дурний, то будьте ви розумні. Беріть гроші та йдіть до якогось лікаря. Може, він вам носи попришиває, щоб були на людей схожі.

Але брати не знали, куди йти. Та так і жили без носів.