Як Іван царя обдурив
Українська народна казка Гуцульщини

Жив собі в одному селі багатий піп. І написав собі на брамі: «Я не маю ніякої жури». А їде цар бричкою і з ним слуги. Дивиться; на брамі написано: «Я не маю ніякої жури». Каже цар слугам:

— Покличте його.

Піп виходить, привитався, а цар його питає:

— Ти не маєш жури?

А він говорить:

— Не маю.

А цар каже йому:

— Як я буду вертати, щоб ти мені сказав, де серед світа. А не скажеш, то голова з плеч тобі.

Цар поїхав, а піп зажурився. Підходить до него слуга Іван і питає:

— Отче, чого ви такі смутні?

— А що ти мені, Іване, поможеш?

— Та може, й моя голова щось надумає і я поможу. Піп і каже:

— Цар велів, щоб я сказав, де серед світа.

— Та це, отче, просте, — каже Іван. — Я вам зараз покажу. Маєте ломик?

Піп подає йому ломик, він іде в поле і піп з ним. Він забиває ломик в землю і каже:

— Отут, отче, серед світа.

— А як цар, — каже, — не повірить? А Іван каже:

— То хай змірить.

Минає якийсь час, приїхає цар. Питає попа:

— А що, знаєш, де серед світа?

— Знаю, — каже.

І веде царя в поле і каже:

— Тут серед світа.

— А як це неправда? — каже цар. А піп каже:

— Як не вірите, то змірте. Цар говорить:

— Ти сам це не придумав. Скажи мені, хто тобі підказав? А не скажеш, голова з плеч.

Попови жаль було слуги Івана, але виходу не було. І каже він:

— В мене є слуга Іван. Він мене порадив. Каже цар:

— Поклич його до мене. Приходить Іван, а цар говорить:

— Ти, вижу, мудрий чоловік. Поїдеш, — каже, — зо мною, будеш мене дещо радити. І будеш жити в моїм дворі і за те, що ти будеш у мене, я тобі заплачу.

Жив він у царя, їздили по фільварках панських. Куди їхав цар, туди брав і Івана з собою. І прожив він у царя рік-два. Тоді говорить:

— Царю, я лишаю вас і йду додому. Цар говорить:

— Що тобі заплатити за це, що ти був мені вірний і багато мені помагав?

А Іван говорить:

— Мені нічого не треба, лиш дайте мені стару кульбаку.

— Та я тобі заплачу гроші, — каже цар. — Нащо тобі стара кульбака?

— Нє, я хочу кульбаку.

Приносять йому царські слуги ту кульбаку. А Іван говорить:

— Дайте мені, — царю, на це документ з печаткою, що дійсно подарована мені царем стара кульбака.

І цар дав йому такий документ. Підписав і печатку вдарив. Забрав Іван кульбаку, попрощався з царем, з царицею і з слугами, що були там. Заніс він ту стару кульбаку недалеко, викинув у яр, а царський документ у кишеню й пішов.

А як він їздив колись з царем по панських фільфарках, то йому сподобався один гарний фільварок під назвою Стара Кульбака. Іде він до того пана, подав йому документ і говорить:

— Це від царя. Цар передав мені все ваше майно. А пан говорить:

— За що цар так мене покарав?

І збирається і йде до царя. Приходить, паде цареви в ноги, плаче й питає:

— За що ви, царю, мене так покарали? Я вам вірно служив, усе помагав, а ви віддали мій маєток своєму слузі Іванови.

А цар говорить:

— Він мене обдурив. Він мені сказав: «Дайте мені стару кульбаку. За те, що я у вас служив». І я дав йому стару кульбаку й документ на неї. Я помилився і нічого вже тепер робити не буду. Ти, пане, будеш жити в мене, я тобі ще кращий маєток дам. А Івана ми теж постараємося обдурити.

Робить цар великий бал. Вкладає столи в парку і закликає всіх панів.

І притому закликав цего Івана. Сідають вони за столи, слуги накладають різних страв, дають вино. І п’ють одною порцією всі по порядку. Цар оголосив, що хто буде до кого пити, той має вдарити ложкою в чоло. А хто вдарить ложкою царя, той мав позбутися всього свого маєтку. І тоді садить цар коло себе Івана, що в него служив. І приходиться Іванови пити до царя. І доки порція йде колом, Іван розказує сюю пригоду:

— Я їхав бричкою і треба було проїхати мені двіста метрів. І сильна калюжа там була, така, що можна було втратити коні й потонути самому. А щоб об’їхати ту калюжу, треба було їхати штири кілометри.

І запитав Іван усіх присутніх, як було краще зробити: поїхати в калюжу і втратити коні з возом, і може, самому потонути, чи об’їхати кругом штири кілометри? Присутні сказали, що краще проїхати на штири кілометри більше, ніж потонути. І цар погодився, що ліпше об’їхати.

І як прийшла до Івана порція, Іван царя обминув, а ложкою вдарив другого. І так зберіг свій маєток. І всі засміялися з того, а цар сказав:

— Цей обдурив мене вже два рази.