Як Їван «у Америку їхав»
Українська народна казка Бойківщини
Побралися двоє людей, Їван і Гафа. Жінка була дуже красна, і всі її зачіпали. І порадилися вони, що Їван «їде в Америку». Зібрався Їван, відклонився вітови. Питає віт:
— Куди ти, Їване, їдеш?
— В Америку.
— Та їхай здоров. Заробиш грошей. Та й приїдеш з Америки, купиш ся грунту, будеш газдою.
— Та добре. Але як мені жінку лишити? Вона бідна, не має при чім лишитися.
— Не бійся, Їване, я їй поможу. Що треба буде, все поможу.
Та так само Їван і з попом ся стрінув. Та сама розмова була. Піп каже:
— Їдь, Їване, заробиш грошей.
— Та жінку нема при чім лишити.
— Я їй поможу, що треба.
— Добре.
«Поїхав» Їван. Пішов десь підховався, а тоти дали жінці грошей, прийшли до неї на вечірки. По єдному. Перший прийшов віт.
— Ти, Гафо, спиш?
— Та не сплю. Чекаю на вас.
— Є в тебе щось закусити, випити?
— Є.
Випили, закусили. О, хтось гримить.
— Гафо, відкрий!
Віт каже:
— А де мені дітися?
— Під піч.
А то піп прийшов.
— Що ти, спиш?
— Та не сплю, жалую за Їваном.
— Є, — каже, — що в тебе?
— Та є горівка, закуска.
Випили, закусили. Знов стукає хтось. Хто там? Може, Їван?
— А де мені ся діти?
— Під піч.
І піп сховався під піч. Входить Їван.
— А ти чому, Їване, вернувся?
— Бо знаю, що тут у хаті щось докучає. Та я подумав, що ти будеш боятися. Бо то є злі духи. Клади огень.
Наливає води і ставить на огень, щоб скипіла. Вода кипить, Їван бере горня, бере окропу, а Гафу ставить з бегарьом коло дверей. Загасив світло. Узяв окропу, улляв на єдного. Того опекло, він відтам вискакує в двері. А вона палицею б’є. утік. Тоді бере Їван знов окропу і ллє на другого. Той утіче до дверей, а Гафа палицею б’є. повтікали.
Другий день він устає і йде до віта. І каже:
— Пане віте, ви вмієте урядовати. Я ще не поїхав, а ви до мої жінки йдете.
— Тихо, Їване, не кричи і нич не кажи, бо як узнає моя жінка, то я біду буду мати. І як узнає громада, що я такий, то мене скинуть з роботи. Тихо будь. Кілько хоч’, я тобі заплачу, аби ніхто не знав.
Віт йому добре заплатив, і він пішов. Пішов до попа.
— Отче, я ще не поїхав, а ви вже до мої жінки йдете.
— Тихо, Їване, би їм ость не знала. Бо я, — каже, — буду мати з їмостею біду. Та й парафіяни можуть вигнати мене з села. Нич, Їване, не кажи. Що хочеш, я тобі заплачу.
— Хочу корову. І сто злотих.
— Іди бери.
Узяв Їван корову й гроші. Пригнав корову додому і каже:
— Гафо, я вже з Америки вернувся. У нас є корова і гроші. І Америки мені вже не треба.