Як Афонька став багатим
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі мама з сином Афонькою. Жили вони, бідували, та й Афонька був такий собі, простакуватий.

Одного разу ходив він по смітнику та й знайшов копійку. Зрадів, прибіг додому, мамі показує. А мама каже:

— Який же ти в мене недоумкуватий! Треба було сказати: «Дай Бог, щоб іще одна така була!»

— Добре, я так і казатиму.

Іде він знову, аж по смітнику ходить старець. На нозі нарив, він плаче. Афонька став та й каже:

— Дай Бог, щоб іще одна така була!

Розізлився старець та й набив його палицею. Іде Афонька, плаче.

— Хто скривдив мого синочка? — питає мама.

Афонька й розповів.

— Який же ти дурний! Треба було сказати: «Прорви, прорви, та й витечи!», — вчить мати.

Добре, — зрадів Афонька.

Ось іде він, дивиться, аж греблю прорвало. Люди метушаться, а він кричить:

— Прорви, прорви, та й витечи!

Знову його набили за такі слова. Прийшов до матері в сльозах, а вона, почувши, що сталося, каже:

— Так і тобі треба було носити усякого хмизу.

— Вдруге так і зроблю, — каже син.

Іде він по селу, аж хата горить. Всі води носять, а Афонька хмизу тягає та підкидає. Люди побили його та й прогнали. Прийшов він мамі жалітися, а вона каже:

— Який же ти в мене! І тобі треба було воду лити!

Пішов Афонька далі по селу. Аж бачить, дядько кабана смалить. Афонька раз і вилив відро води на вогонь. Дядько й побив його. Іде хлопець та й плаче. А мати вчить його далі:

— Та ти би підійшов та сказав: «Дай вам Бог недільки діждати, паляничку помазати, діткам у ручки дати, та ще щоб було і в борщ, і в кашу».

— Так і буду казати, — мовив Афонька.

Іде собі, а мужик глину місить. Підійшов хлопець та й каже:

— Дай вам Бог недільки діждати, паляничку помазати, діткам у ручки дати, та ще щоб було і в борщ, і в кашу.

Мужик образився і набив дурня. Мати почула, що сталося і каже:

— Тобі треба було здалеку крикнути йому: «Боже помагай!» та й піти собі.

— Я так і скажу.

Іде він понад берегом, аж мисливець в качку цілиться.

— Боже помагай! — крикнув йому здалеку Афонька.

Качка злякалася і полетіла, а мисливець напав на Афоньку. Жаліється він матері, а вона й каже:

— Та ти б узяв палицю та вбив качку, а я б засмажила.

Іде Афонька полем, аж панські телята пасуться. Узяв Афонька добру палицю, вбив теля та й тягне до матері, щоб смажила. Перелякалася жінка та й каже:

— Що ж ти наробив! Тепер тебе пан в тюрму посадить!

Тут Афонька, недовго думаючи, зробив опудало і поставив на мості, по якому пан їздить. Підпер його палицею, а сам заховався.

Ось їде пан бричкою, побачив «бабусю» та й кричить:

— Гей, стань вбік!

А «бабка» стоїть. Пан і поїхав прямо на неї. Впало опудало у воду, а Афонька вискочив з-під моста та й кричить:

— Ти мою матір задавив!

Злякався пан, що його засудять, віддав Афоньці і бричку, і коней, ще й мішок грошей. Так і прийшов Афонька додому паном. І по нині вони живуть в достатку і біди не знають.