Як Ганна чорта била
Українська народна казка Чернігівщини

— Ганно! Де ж ця дівка? Ганно! От, як знайду, то таких усиплю різок, що й сісти не зможеш.

Так говорила стара баба Одарка, шукаючи свою небогу, яка саме в цей час фарбованою глиною розмальовувала глеки. Звичайно, цю роботу можна зробити і ввечері, але тоді баба Одарка загадає ще якусь. А завтра ж неділя. Всі дівчата дістають стрічки, готують красиві хустки і милуються коралями. А Ганна світу Божого за господарством не бачить.

— Та я тут! — відгукується.

— Іди свиням замішай, бо репетують уже на все село. А тоді сходи за суницями та будемо вареники ліпити.

Проклинаючи увесь свинячий рід, Ганна пішла порати по господарству. А сонце тим часом почало схилятися до обрію. І ось Ганна біжить вниз босими ногами із корзиною.

Тим часом через сусідський перелаз швидко перелазив хлопець, а вслід йому донеслися побажання щасливо жити, а також згадалися родичі до дванадцятого коліна:

— А щоб тебе в москалі забрали! І в кого воно таке вродилося? Вкрасти в рідної баби пироги?!

Хлопець швидко перестрибуючи через перешкоди і ухиляючись від віника, що летів у напрямку його голови, біг до лісу. Аж тут Василь (пироговий злодій) не втримав рівноваги і впав у величезну калюжу. Бризки закрили сонце і з калюжі виліз вже не симпатичний хлопець, а грудка бруду. Та бруд не помішав Василеві втікати.

А Ганна назбирала повний кошик суниць і вийшла на стежку, та почула, що в кущах зашаруділо.

— А-а-а-а-а! Чорт! Ой, люди, чорт! — закричала дівчина, піднімаючи з стежки найбільший дрючок.

— Я не чорт! Я Василь! — репетував хлопець, відбиваючись від ударів.

Він знав, що в Ганни є на нього зуб, але не знав, що той зуб болів так сильно, як його спина.

На галявині лунав сміх. Це Ганна з Василем обнявшись реготали.

Варто сказати, що згодом вони побралися та жили довго і щасливо.