Як Гарасим на царівні женився
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі чоловік і жінка. В них був сорок і один син. Коли народився сорок перший, чоловік не знав, яке йому ім’я дати. І назвав його Гарасим-Сорок-і-Один. Коли хлопці попідростали, говорять вони до свого тата:

— Тату, майна ви нам не годні всім дати. То купіть нам по коневи, убрання, і ми поїдемо в світ собі долі шукати.

Так тато і зробив: купив їм сорок коней, сорок убраннів і сказав:

— Їдьте, сини мої, та добувайте собі щастя. А Гарасим-Сорок-і-Один зостанеться при моїй старости.

Посідали сорок братів на коні, розпрощалися з родичами ^* і поїхали в світ. А Гарасим, що його прозвали дурнякуватим, затужив, що він остався сам удома. Вивів із стайні сліпу кобилу, сів на ню і поїхав услід за братами. Але догнати їх такою пустою кобилою не міг. Коли він заїхав у темний ліс, зробився перед ним кінь. Та такий великий і красивий, що Гарасим аж перелякався. І заговорив кінь до Гарасима:

— Куди це ти їдеш, Гарасиме, на свої кобилі?

— Знаєш, — каже Гарасим, — мої брати поїхали в світ собі щастя шукати, а я хочу їх наздогнати, та ніяк не можу.

— Ой Гарасиме, — каже той кінь, — ти на свої кобилі їх ніяк не доженеш. Злазь з кобили та сідай на мене. Я тебе понесу.

Гарасим убоявся, що той кінь його змудрує ^* і він втратить свою кобилу. Але кінь сказав:

— Сідай, Гарасиме, я твоє щастя.

Сів Гарасим на того незнаного коня, а кінь спитав його:

— Як тебе нести, просто землею, поверх дерев, чи в хмарах хочеш летіти?

А Гарасим каже:

— Землею я їхав уже на свої кобилі, поверх дерев нецікаво, бо можна зачепити дерево. Неси мене попід хмари.

Знісся кінь попід хмари і полетіли вони. Питає кінь Гарасима:

— Гарасиме, що ти видиш на землі?

— Нічого, — каже, — не видно, тілько якась купина з мурашками.

— То твої брати, — каже кінь, — їдуть. Ми вже їх перегнали. Спускається кінь на землю над морем. І говорить до Гарасима:

— Ми б далі поїхали, та далі не поїдуть твої брати. Тільки доїдуть до моря. Тепер микни з мене три волосині. Коли тобі буде треба мене, торгнеш ^* ці волосини, і я коло тебе буду. Тепер добре слухай, що я тобі буду говорити, — каже кінь. — За якийсь час над’їдуть сюди твої брати. І скажуть: «Скілько ми їхали, а Гарасим уже тут. А як ти взявся тут?» — спитають. А ти їм відповіш, що пішки ти їх перегнав. І прийде до вас баба. Буде нести на плечах оберемок ломаччя і скаже: «Добрий день, хлопці! А куди це вас бог провадить?» А брати твої відповідять: «Їдемо, бабусю, в світ щастя та долі шукати». — «А скілько вас є?» — спитає баба. «Сорок і один», — відповідять брати. «А в мене, — скаже баба, — є сорок і одна дочка. Як хочете, заходьте, будь ласка, та будете моїми зятями». Тоді баба кине в море той оберемок ломаччя і зробиться міст до її хати. А її хата на воді. Слухай мене добре, Гарасиме. І щоб ти все це запам’ятав.

Коли прийдете на подвір’я до тої баби, вона зажене коней до стайні, а вас запросить до хати. Коли заходитимеш в хату, посягнеш рукою вверх дверей і возьмеш звідти чопець ^*. Зайдете в кімнату. Баба пририхтує столи до прийому. З одного боку стола посадить свої дочки, сорок і одну, а з другого боку посадить вас. Положить страву на стіл перед вами і перед дівками, кожному в тарелі. Страву можете їсти, вона не буде отруєна. А напої в чарках перед дівками не будуть затруєні, а перед вами буде отруя. Як ви вип’єте її, то всі повмираєте. Тоді ти надінеш чопець на ногу, так, щоб ніхто не бачив, торкнеш легенько чопцем стіл, і стіл обернеться, і ті чарки з отруєю стануть перед дівками, а перед вами буде чистий напій. Дівки вип’ють ту отрую і захворіють. А баба зачне їх лаяти: «От сякі ви та такі! До чого довели!» Але баба — чарівниця, вона то від дівок відчарує. Після того прийому баба заведе вас у другу кімнату. Там будуть ліжка, по одному боці сорок і одно і по другому сорок і одно. Вас положить баба з правого боку під стіною. А дівки будуть по другій стороні, під вікнами. А вночі баба має прийти і зрубати вам усім голови. Возьмеш чопець, торкнеш у поріг, і ліжка поміняються місцями. Де мали бути хлопці, там будуть дівки. Зайде баба з мечем і зрубає всім дівкам голови. Тоді тихенько буди своїх братів, вискакуйте крізь вікно і біжіть до води. Надівай чопець на ногу, лапайтеся всі купи і так перепливете. По тім боці води баба до вас діла не буде мати. Вчує баба рух, вибіжить за вами і крикне: «Гарасиме, собачий сине, я тебе вогнем спалю!» А ти відповіж бабі: «Я ще до тебе в гості прийду». — «Прийди, прийди, я тебе буду ждати», — відповість баба. І ви припливете до другого берега, і баба до вас права не буде мати.

Так сказав йому кінь.

Приїхали брати.

— Дивіться, Гарасим уже тут, — сказав один.

— Я пішки, та вас перегнав.

І підійшла до них баба з ломаччям, і запросила їх до себе в гості. І так все сталося, як сказав кінь. Втекли вони від тої баби і йшли дорогою всі вкупі. І надійшли на одно роздорожжя. І сказали вони:

— Розходьмося. Усім вкупі йти неінтересно.

Розійшлися вони, тридцять і дев’ять пішли на одну дорогу, а найстарший брат і найменший, Гарасим, в другу. За тих тридцять і дев’ять уже не чути, як вони погостили ^*, а найстарший брат і Гарасим, що пішли другою дорогою, довго йшли і надійшли до царя. Старшого дав цар на брамі вартовим, а менший став конюхом у стайні.

Гарасимови було добре, бо в стайні чистота і тепло взимі. А старшому на варті дошкуляла негода, студінь. І став він набріхувати цареви на Гарасима.

— Ви знаєте, царю, — говорить старший брат, — мій брат Гарасим знає такий хліб, що його краяти і краяти і годувати багато людей, і водно ^* цілий буде.

Цар подумав: «Отакий хліб мені би здався». Закликає Гарасима і говорить йому:

— Ти знаєш про такий хліб, що його краяти й краяти, а він водно цілий буде. Ти повинен мені його дістати.

Гарасим говорить:

— Великий царю, і чутки я не чув про такий хліб. А цар відповів:

— Нічого не знаю. Сказав твій брат, що ти про той хліб добре знаєш. Якщо мені його принесеш, то не будеш конюхом, а писарем тебе зроблю. А не принесеш — кара смерти.

Кличе Гарасим свого коня. Торгнув три волосині, і кінь з’явився.

— Що прикажеш, Гарасиме? — питає кінь.

— Мій брат наговорив на мене, що я знаю такий хліб: краяти й краяти його, а він все цілий буде. І цар мені приказав або принести той хліб, або кара смерти мені буде.

Каже кінь:

— Той хліб є в баби, що ви в неї були. Але як його дістати? Сідай на мене й поїдемо.

Приїхали вони до моря, а кінь оповідає:

— Слухай, Гарасиме, я тебе перекину ^* на мітелку і кину тебе перед хати тої баби. Баба повернеться додому з гостей, уздрить мітелку на подвір’ю, возьме її і позамітає сніг поперед хати. І положить тебе у піддашшя. Там добре розглядайся. На полиці будуть лежати хлібини. Бери той хліб, котрий найдужче мохом присів.

Так і сталося, Гарасим став мітелкою у баби перед хати. Баба прийшла з гостей, уздріла мітлу і каже:

— Учора в мене гості були і забули мітлу. Вона мені пригодиться.

Позамітала баба сніг поперед хати і приперла мітелку до полиці в піддашшю, де лежав той хліб. Гарасим перекинувся на людину, добре розглянув, котрий хліб йому треба брати, дочекався миті, коли баба зайшла до хати, забирає той хліб, виходить над море, кладе на ногу чопець, пустився в воду й поплив. Баба, почувши якийсь стукіт, вибігла надвір і побачила Гарасима вже далеко на морі. І зачала кричати:

— Гарасиме, собачий сине, я через тебе всіх дівок позбулася! Украв мені хліб, мій маєток забрав. Я тебе вогнем спалю!

— Бабо, я ще прийду до тебе в гості!

— Прийди, — каже баба, — я вже тебе добре стріну. Гарасим виплив на берег, прилетів його кінь, сів він на коня і полетів до царя. Приїхали, Гарасим подав хліб цареви, цар крає хліб та крає, а хліб все цілий. Цар дуже зрадів і зоставив Гарасима писарем.

А старший брат ще дужче заворогував на Гарасима. Бо Гарасимови попала ще ліпша робота, а він усе на брамі сторожем стоїть. Іде він до царя й говорить:

— Царю, мій брат Гарасим знає ще й таку фляшку з вином, що ви би напоювали багато людей, і все вона буде повна.

Цар закликає Гарасима до себе й говорить:

— Слухай, Гарасиме, твій брат сказав, що ти знаєш таку фляшку з вином, що все виливати й виливати, і все вона повна буде.

— Великий царю, не знаю я того, — сказав Гарасим, — то все вигадки мого брата.

— Гарасиме, — сказав цар, — як ти знайшов хліб, то знайдеш і вино. Якщо відшукаєш, будеш при мені писарем. А не захочеш відшукати — кара смерти.

Пішов Гарасим, торгнув ті три волоски з коня, і з’явився кінь.

— Що нового? — питає кінь Гарасима.

— Мій брат наговорив цареви, що я знаю фляшку з вином, що з неї лляти і лляти, а вона повна буде.

— Та є, — каже кінь, — та фляшка у тої самої баби. Але як її дістати? Та нічого. Сідай на мене та й поїдемо.

Приїхали вони над море, а кінь говорить:

— Я тебе переміню в котика. Будеш бабі нявкати, муркати. І дивись, щоб тебе баба не спіймала. Бо як тебе спійме живцем, то я вже тебе не врятую. А фляшка та знаходиться там, де був хліб. Лиш на другій полиці.

І став Гарасим котиком у бабинім подвір’ю. Приходить баба, уздріла котика і каже:

— Буде мені веселіше.

Котик уздрів миш, побіг її ловити, бабі муркає, розвеселяє бабу. А як прийшла мить, що баба віддалилася від хати, перекинувся на хлопця, забрав ту фляшку, пішов над море, натяг чопець на ногу і подався на другий берег. Баба побачила Гарасима на воді і зачала кричати. А Гарасим каже:

— Мовчи, бабо, я ще до тебе в гості прийду.

— Прийди, — каже, — сучий сине. Вже тобі не вдасться ніяка штука. Я за всім буду слідкувати.

Торгнув Гарасим три волоски, прибігає кінь. Сів Гарасим на коня і поїхав до царя. Приїхав, подав цареви фляшку, цар виливає, виливає, а фляшка все повна. Зрадів цар і зоставив Гарасима царським писарем.

Брат ще дужче заворогував на Гарасима. Той таке добро здобув, а він все ще на брамі сторожем. Говорить він до царя:

— Царю, мій брат знає золотого птаха. Якби вам той птах защебетав, то ви би наполовину відмолоділи.

Подумав цар: «Оцего мені й треба». І говорить до Гарасима:

— Твій брат мені сказав, що ти знаєш золотого птаха, від співу якого людина відмолоджує. І нічого не відговорюйся, Гарасиме. Раз був хліб і вино, то значить є й птах. Принесеш — будеш моїм заступником, а ні, то кара смерти.

Гарасим так і не зміг нічого цареви відповісти, хоть він і не чув про такого птаха. Відійшов він і торгнув волоски. Прилітає кінь, Гарасим каже до него:

— Мій брат знов набрехав на мене. Каже, що я знаю чарівного птаха. Як той птах заспіває, людина відмолоджує. А де я знаю такого птаха?

А кінь говорить:

— Золотий птах є в тої баби, але взяти його — то нелегка справа. Він страшно щебече, як доторкнутися до його клітки. І баба то вчує, аби де вона була. І може тебе спіймати. Поїдемо туди.

Сів Гарасим на коня та й поїхали над море. Говорить кінь:

— Гарасиме, я тебе зроблю мухою. Ти будеш непомітний. І ти добре стеж за бабою. Як баба десь віддалиться, берись борше ^* до своєї справи.

І став Гарасим мухою в бабиній хаті. Сокотиться ^* виду бабиного і за бабою стежить, куди вона повертає. А баба говорить до птаха:

— Пташку мій любий, скушно бабі самій. Я піду трохи в гості до своїх сусідів.

І баба подалася в гості. А Гарасим пантрує ^* за нею. Як баба відійшла від хати, він перемінився на чоловіка, злапав тоту ^* золоту клітку з птахом і побіг до моря. Птах зачав голосно співати і баба почула той спів. Прилітає, як змія, додому, та вже спізнила — Гарасим уже досягав другого берега. Торгнув три волоски, прибігає кінь. Гарасим сів на коня і подався до царя. Подав цареви птаха, і птах защебетав, і цар дійсно відмолод. І загадав женитися. А Гарасима призначив своїм заступником.

Вздрівши старший брат, що не може Гарасимови зробити зла, а все виходить йому на краще, приходить до царя і знов набріхує:

— Царю, мій брат знає таку панну, що в неї волос золотий, нігті золоті, а вся така красавиця, що другої такої на світі нема.

Учувши цар про таку панну, подумав, що все добро він уже здобув, але цеї панни йому ще потрібно. Закликає Гарасима і говорить:

— Гарасиме, твій брат сказав, що ти знаєш панну з золотим волосом і золотими нігтями. Оту красавицю ти повинен мені привести. Як не приведеш — кара смерти.

Пішов Гарасим, торгнув три волоски, прилітає кінь.

— Що скажеш, Гарасиме? — спитав кінь.

— Недобре, — каже Гарасим, — мій брат набрехав цареви, що я знаю панну з золотим волосом і золотими нігтями. А про таку панну я і в казці не чував.

— Є, — каже кінь, — така панна, але як дійти до неї? Але нічого, — каже, — іди до царя і кажи йому, най збудує три кораблі. В один корабель най положить срібні тканини, в другий корабель — золоті тканини, а в третій корабель — срібних, золотих і дияментових виробів. Най то все зробить, і тоді ми відправимося у дорогу, — говорить кінь.

Цар приказав збудувати кораблі і покласти в них ті вироби, про які сказав Гарасим. Коли то все було готове, кінь з Гарасимом відправилися в дорогу. Пливуть вони по морю.

— Що видиш? — питає Гарасима кінь.

— Нічого не видно, — каже Гарасим. — Тілько вода. А далеко видно високі гори.

— То, — каже, — замки того царя, що ми до него йдемо дочку забрати.

Припливли вони під ті замки, Гарасим з конем розставили кораблі з дорогими річами, так, що з замку все видно було, як на долоні. Царева дочка проходжувалася по замку і вздріла ті кораблі. Задумала купити собі тих речей. Піднялася на корабель, вибирає собі тих срібних тканин, а дівчині, котра була при ній, сказала:

— Піди в замок та принеси мені гроші, щоби оплатити. Вийшла дівчина з корабля і подалася в замок по гроші, а кінь сказав пускати в хід корабель, і корабель поплив від берега. Царева дочка набирає тканин та й думає, чого так довго нема дівчини. Подивилася в сторону свого замку, а його вже й не видно. Корабель відплив далеко-далеко в море. Тоді царева дочка плюнула в воду — і корабель став. Що вони не робили, корабель з місця зрушити не міг. А царева дочка говорить:

— Ви з місця не зрушите і далі не поїдете. Ви мені скажіть по правді, що ви зі мною задумали зробити, бо інакше вам смерть, а я вертаюся до батька.

Тоді Гарасим та кінь зачинають її умовляти. Кажуть, що вони слуги в царя. Та й цар вимагає від них усякого. Вже придбали цареви хліб, що краяти його і водно цілий, вино, що виливати і водно фляшка повна, і золотого птаха, що як защебетав, то цар, бувши старим, зробився молодим.

— А тепер післав нас відшукати золоту панну. І ми вас веземо для царя. Будете царицею.

Вона стала, подумала, довго подумала. Та махнула рукою і сказала:

— Поїхали.

І корабель рушив з місця й поплив. А два інших кораблі вже далеко відпливли.

Коли привезли цареви таку красавицю, цар дуже зрадів, завів її в покої, але вона нічого до царя не говорить. І ні до кого не говорить. Каже цар:

— Моя найдорожча, а чого це ти нічого не говориш? А вона каже:

— Я буду говорити, але мені треба пригнати моє стадо.

— А яке твоє стадо? — питає цар.

— Дев’ятдесят дев’ять кобил і сотий оґир.

Цар закликає Гарасима і твердо приказує йому пригнати тото стадо. Пішов Гарасим, торгнув волоски, прилітає кінь.

— Погана вістка, — говорить Гарасим до коня. — Треба стадо пригнати до царівни, дев’ятдесят дев’ять кобил та одного оґира.

— Нічого, — каже кінь, — будемо пробувати. Кажи цареви, най збудує великий корабель з залізною брамою і най постарають доста ^* смоли й повісма ^*. Най обложуть мене повісмом, смолою, і знов повісмом і смолою — стілько, скілько я прикажу. Най зроблять чотири підкови, щоб мене підкувати, і будемо вибиратися в дорогу.

Коли то все було готове, сіли вони на корабель і поїхали. Припливли під царський сад, де паслося тото стадо, залишили корабель на воді, а сами заходять в сад. І каже кінь Гарасимови:

— Копай тут яму. Таку завелику ^*, як я зависокий ^*. Укопав Гарасим яму, кінь заліз у ту яму і каже Гарасимови:

— Ти лізь на це дерево. Бери з собою цю булаву і там чекай. Я зачну їржати. Стадо буде вганятися й мене шукати. І стомиться. А як мене найдуть, зачнуть мене гризти й кусати. Тоді я вискочу і буду битися з оґиром. Як відлетить з мене одна підкова і друга, тоді будь на осторозі. Ми будем крутитися під цим деревом, а ти щоб скок тому оґирови на спину. І тоді бий його булавою щомога ^* в голову і прямуй на корабель.

Так і зробили. Викопали яму, кінь заліз туди і зачав їржати. Царський оґир, учувши, що тут знаходиться другий оґир, зачав ганятися, шукаючи його. А за ним усі кобили. Уганялося стадо, зморилося, а опісля знайшло, де він знаходиться, той кінь. Кінь вискочив з ями і зачинає битися з царським оґиром. А всі кобили бігають, кусають коня та все зривають смолу та прядиво. Так бився кінь з тим оґиром довгий час.

Відлетіла одна підкова, друга, а смолу кобили вже мало не всю здерли зубами. Кінь зачав крутитися з оґиром під тим деревом, де сидів Гарасим. Гарасим скок на оґира і б’є його щомога в голову. А кінь усе відгулює ^* їх і приближує до корабля. І так залетів він на оґирі в корабель, а за ним забігло все стадо. Як усе було зроблено, зачинили залізну браму і попливли морем до царя.

Коли привезли то стадо і загнали в загороду, цар зрадів і пішов доповісти царівні, що все її стадо вже тут. Та думав, що вона буде з ним говорити. А вона далі нічого не говорить. Питає цар царівну:

— А чого це ти, моя кохана, не говориш? Твоє стадо вже тут. А вона каже:

— То стадо треба здоїти. Питає цар:

— А хто його буде доїти?

— Хто його пригнав, той і доїти буде, — каже царівна.

І все випадає на бідного Гарасима. Цар приказує Гарасимови подоїти кобили. Царева дочка покрутила перстень на пальці, і кобили спокійно стояли, і Гарасим їх усіх подоїв.

— Ну, — каже цар до царівни, — твій приказ виконано, кобили подоєні. Ти вже будеш говорити?

— Та ні ще, — каже царівна, — треба те молоко всипати у велику ванну і підложити вогонь, щоб воно кипіло.

І приказав цар то все зробити. Коли все було готове, сказав їй цар:

— Все зроблено.

А вона йому каже:

— Тепер треба в тому молоці скупатися. А молоко кипить.

— Хто буде купатися? — питається цар.

— Той буде купатися, хто доїв кобили.

Припадає на Гарасима. І цар приказує Гарасимови купатися в тому молоці. Прийшов Гарасим до тої ванни і подумав собі: «Як я находився, у страхах набродився, а напослідку цар мене таки погубить».

Дали сигнал, ударив дзвін, і Гарасим скочив у ту ванну. А царівна покрутила перстень на пальці, і молоко охололо. Гарасим, вийшовши з ванни, був такий красавець, як і царівна. В него було золоте волосся і золоті нігті. Уздрівши цар таке чудо і подумавши й собі таким молодим стати і з таким золотим волоссям, ускочив у ванну. А царівна покрутила перстень на пальці в другий бік, і молоко знов закипіло, аж поверху пішло. І з царя тілько кості лишилися.

Тоді сказала царівна до Гарасима:

— Гарасиме, ти придбав усе: хліб, вино, птаха, стадо. І мене придбав. То не цему цареви, що тебе посилав, ти все придбав, але собі. Тепер ми двоє поберемося. Якщо ти зможеш царювати, то будеш царем, а не зможеш, то я буду правити царством. Ти будеш мій муж, а я твоя жона.