Як Данило сім’ю зберіг
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі чоловік, звався Данило. І було в него двоє слуг: Хлопець Грицько і дівчина Марта. Вони двоє любилися. Грицька забрали до війська. А Данило повдовів. Почав Данило думати, що Марта була би йому добра за жінку». Вона вже добре знає мою господарку, буде добре все вести».

Побралися вони і гарно жили, поки не повернувся з війська Грицько. А як прийшов Грицько, Марта не стала любити Данила, але стала любитися назад з Грицьком. А Данилови все говорила, що вона слаба. Куди б її Данило не возив, яким би дохторам не показував, нічого їй не помагало — слаба.

І Данило почав підозрювати, що Марта любиться з Грицьком. І став думати, як би йому своє подружнє життя сохранити. І придумав.

— Слухай, Марто, в нашому лісі є велике дерево з дуплом. З того дупла виходить святий. Він може добре порадити. Ти до него піди і порадься, що тобі робити, щоб ти здорова була.

Жінка дуже втішилася і каже:

— Добре, чоловіче, я йду.

Данило бере біле простерло ^*, маскується і йде напопереки до лісу. А Марта пішла дорогою. Данило перебрався, почепив собі бороду й вуса і лізе в дупло.

Приходить Марта і питається:

— Чи є хто в цім дуплі?

А звідти показується чоловік у білому і питає:

— Що ти хочеш, жінко? Марта паде на коліна й каже:

— Ой отче, порадьте мене, як я маю збутися свого чоловіка. Бо я маю хлопця, якого я люблю. А на чоловіка дивитися не можу.

— Добре, — каже Данило, — я тебе пораджу, але ти мусиш мені все признатися. Чи ти грішила з своїм хлопцем?

— Ой грішила, отче. Грішила й далі грішу.

— То дай мені слово, що ти не будеш з ним грішити. Одне на одного руку не покладете, доки не помре твій чоловік, бо як зломите присягу, то й далі буде твій чоловік жити.

І вона дала йому таке слово. Він їй каже:

— А тепер іди додому і застанеш чоловіка слабого в ліжку. Не веди йому ніяких дохторів, лиш лікуй його сама — давай йому чорні кури їсти. Але добре знай, що як ти зломиш присягу, то чоловік твій буде жити довго-довго.

Марта встала, поцілувала його в руки, в ноги, подякувала і пішла. А Данило думає: «Агій, дома не хоче мене і в губи поцілувати, а тут цілує в руки й ноги».

Марта знов пішла дорогою, а Данило напопереки. Прийшла Марта на подвір’я і застає Грицька.

— Де господар? — питає вона.

— Щось господар заслаб.

Вона заходить у хату, а Данило лежить у ліжку. Вийшла Марта та й каже до Грицька:

— Знаєш що, Грицьку? Я була в лісі. Із дупла вийшов святий і казав, що чоловік скоро помре. Але щоб я з тобою не грішила, доки він помре. Бо як ми будем грішити, то він буде довго жити.

Грицько на це погодився. Марта питає чоловіка:

— Що тобі є?

— Я дуже слабий. Не годен навіть піднятися і нічого в світі. Каже до него Марта:

— Я буду лікувати тебе домашніми ліками, і може, тобі стане легше.

Ну й почала вона йому варити щодень самі чорні кури і його годувати. А Данило від тих курей став дуже поправлятися, просто розпухати.

Пройшов якийсь час. Данило став такий, що ледве повертається на ліжку.

Одної днини пішла Марта з Грицьком у поле, а Данило злагодив добрий дрюк і заховав його в хоромах. А сам ляг назад до ліжка.

Ввечір прийшла Марта з Грицьком з поля і наварила пирогів. Сіли бони їсти, а Данило почав дуже стогнати. І каже:

— Щось так мені погано, що певно буду я вмирати. Виведіть мене надвір, бо не стає мені повітря в хаті.

Вивели вони його, зайшли до хати, сіли їсти пироги та й кажуть:

— Певно цему ділови вже кінець. Доки будемо чекати?

І зачали знов грішити. А Данило бере дрюка, входить до хати й каже:

— Або розходіться, або смерть вам обом! Грицько паде на коліна.

— Даруйте мені життя! Я звідси піду, що ніхто мене не буде тут видіти.

А Марта впала на коліна й каже:

Буду вже до смерти вірна, лиш не вбивай мене!

Так Данило сохранив своє сімейне життя. І жінку мав, і люди нічого в селі не знали. Та й збився горнець, і байці кінець.