Як Корзановський у борщ потрапив
Українська народна казка Гуцульщини

Ішли два люди степом. Зайшли в село та й ідуть селом, ідуть. Каже оден до другого: — Мой, я так зголоднів. А другий каже:

— Я теж зголоднів.

— То повертаймо в якусь хату.

Повернули в хату, а в хаті оден лиш чоловік. Варить борщ у великім горшку. А в тім борщі великий кусак солонини вариться. Той ґазда мав у той день толоку. Коло шість-сім чоловіка помагали йому дрова заготовляти на зиму. Це він їм варив на обід борщ та й солонину.

А ці два люди оден до другого скліпалися очима. Заговорює цего домашнього ґазду оден з них, а другий тихо каже: «Я справлюся з цею солониною».

— Розказуйте, ґаздуню, як то давно було. Я люблю то слухати. Ґазда розказує. А цей витягає кусак солонини з борщу, закладає в торбу, а з торби витягає корзан ^* і засуває в борщ. Та й каже:

— Ви всяке розказуєте оден другому. А я чув, що давно ще не таке було.

А домашній ґазда питає:

— А яке, чоловіче, було?

— Був Борщовський, Кусаковський і Корзановський. Мусів виходити від Борщовського Кусаковський, а від Торбовського вийшов Корзановський. Та й зайшов до Борщовського.

А домашній ґазда каже:

— Оце штука велика! Каже оден з-межи них:

— Штука велика, ґаздуню, але й пожитна.

Та й пішли ті два.

Робітники прийшли, ґазда висипає борщ у миски, а то корзан випадає в миску.

— Фе, вуйку, фе! Ви нас угощаєте корзанами.

— Ти нуждо моя велика! Та то були в мене в хаті два дрогаля́йники ^* та й таке мені лихе наробили.