Як Корзановський у борщ потрапив
Українська народна казка Гуцульщини
Ішли два люди степом. Зайшли в село та й ідуть селом, ідуть. Каже оден до другого: — Мой, я так зголоднів. А другий каже:
— Я теж зголоднів.
— То повертаймо в якусь хату.
Повернули в хату, а в хаті оден лиш чоловік. Варить борщ у великім горшку. А в тім борщі великий кусак солонини вариться. Той ґазда мав у той день толоку. Коло шість-сім чоловіка помагали йому дрова заготовляти на зиму. Це він їм варив на обід борщ та й солонину.
А ці два люди оден до другого скліпалися очима. Заговорює цего домашнього ґазду оден з них, а другий тихо каже: «Я справлюся з цею солониною».
— Розказуйте, ґаздуню, як то давно було. Я люблю то слухати. Ґазда розказує. А цей витягає кусак солонини з борщу, закладає в торбу, а з торби витягає корзан * і засуває в борщ. Та й каже:
— Ви всяке розказуєте оден другому. А я чув, що давно ще не таке було.
А домашній ґазда питає:
— А яке, чоловіче, було?
— Був Борщовський, Кусаковський і Корзановський. Мусів виходити від Борщовського Кусаковський, а від Торбовського вийшов Корзановський. Та й зайшов до Борщовського.
А домашній ґазда каже:
— Оце штука велика! Каже оден з-межи них:
— Штука велика, ґаздуню, але й пожитна.
Та й пішли ті два.
Робітники прийшли, ґазда висипає борщ у миски, а то корзан випадає в миску.
— Фе, вуйку, фе! Ви нас угощаєте корзанами.
— Ти нуждо моя велика! Та то були в мене в хаті два дрогаля́йники * та й таке мені лихе наробили.