Як Луць корчмаря обдурив
Українська народна казка Бойківщини

Був Луць Зарічка. Він дуже любив пити. Пропив весь грунт, пропив худобу, пропив хату. І пропив себе й жінку на два роки. І служать вони вжида Мошка рік. Жона корови доїть, підлоги миє, а він біля худоби, стайні мече, кіньми їздить.

А в жидів є кожного року судний день, празник такий. І мусить єден жин у то свято пропасти. Чутка буде, що пропав без вісти. Луць узяв дві кози, облупив у лісі, м’ясо продав, а з тотих козячих шкір зшив собі костюм. І роги на голову.

Спав Луць у стайни, там він мав прислянку. А того вечора сидів Луць у хаті біля вікна. Коли жиди загасили світло й поснули, він утворив вікно, взяв Мошка за плечі і з ним утік. Поніс його в корчі. Та й гепнув ним раз до землі.

— Мошку, ти хочеш жити?

— Хочу, панцю рогатий, — каже Мошко.

— Ти великий гріх маєш.

— Який?

— Служить в тебе якийсь чоловік та якась жінка?

— Служать обоє, Луць із жоною. Уже рік.

— Я маю від Бога наказ тебе стратити. Та як ти дуже хочеш жити, то я тебе ще відпущу. Але ти тому Луцеві постав нові будинки, обсій’му десять моргів поля своїм зерном, купи’му п’ять коров, і два коні, і добрий новий віз. І ключ йому віддай від хати і від стаєнь. Та за два місяці би готове було. А як то не зробиш, прийду заберу тебе і страчу. Іди і то все зроби, що я тобі кажу. А той Луць з жоною і єдного дня би в тебе більше не служив. І на п’ять років його забезпеч, би мав з жоною що їсти й пити.

— Буде таке, панцю.

І пішов Мошко домів, чорний, та як би сажею його хто обмастив. А Луць козяче вбрання з себе скинув і заховав у дуплаву вербу, а сам пішов до стайни та й мача стайню, гної вимітує. А жона корови доїть.

Жиди ся втішили, що тато прийшов живий. І так ся настрашив він, що його не могли спізнати.

Виходить Мошко надвір, кличе Луця:

— Луцю, лишай ту роботу геть, я за тебе гріх маю. Чи ти так напив, чи ти так набрав? Щось і набрав, але не стілько, як я записав. І чого я такий дурний був, що так усе писав, а ти того не брав? Я великий гріх маю за тебе і твою жону. Нащо мені того? Ходи до хати, вип’єш, ади, бляшанку горівки, та й жона вип’є з тобою. Вже в мене не будеш робити. Я тобі поставлю хату файну, стодолу, стайні, посію тобі десять моргів поля, бо я за тебе великий гріх маю. Засію тобі своїм зерном. І куплю тобі п’ять коров, коні, віз.

— Та за що тото, Мошку, мені?

— Мені ся снило, що як я то не зроблю, то я вмру.

— Як так, то няй буде.

— Ще п’ять років я тебе маю віхтовати, би тобі добре було.

— Добре, Мошку, дякую.

— Не треба дякувати. Як я буд, то все буде.

І відтоді Луць не робив уже нич, все рано мав горівку і їдення, і жона його. І в полудне то саме, і на вечерю те саме. І жиють вони, та як у раю.