Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Як Луць корчмаря обдурив
Українська народна казка Бойківщини

Був Луць Зарічка. Він дуже любив пити. Пропив весь грунт, пропив худобу, пропив хату. І пропив себе й жінку на два роки. І служать вони вжида Мошка рік. Жона корови доїть, підлоги миє, а він біля худоби, стайні мече, кіньми їздить.

А в жидів є кожного року судний день, празник такий. І мусить єден жин у то свято пропасти. Чутка буде, що пропав без вісти. Луць узяв дві кози, облупив у лісі, м’ясо продав, а з тотих козячих шкір зшив собі костюм. І роги на голову.

Спав Луць у стайни, там він мав прислянку. А того вечора сидів Луць у хаті біля вікна. Коли жиди загасили світло й поснули, він утворив вікно, взяв Мошка за плечі і з ним утік. Поніс його в корчі. Та й гепнув ним раз до землі.

— Мошку, ти хочеш жити?

— Хочу, панцю рогатий, — каже Мошко.

— Ти великий гріх маєш.

— Який?

— Служить в тебе якийсь чоловік та якась жінка?

— Служать обоє, Луць із жоною. Уже рік.

— Я маю від Бога наказ тебе стратити. Та як ти дуже хочеш жити, то я тебе ще відпущу. Але ти тому Луцеві постав нові будинки, обсій’му десять моргів поля своїм зерном, купи’му п’ять коров, і два коні, і добрий новий віз. І ключ йому віддай від хати і від стаєнь. Та за два місяці би готове було. А як то не зробиш, прийду заберу тебе і страчу. Іди і то все зроби, що я тобі кажу. А той Луць з жоною і єдного дня би в тебе більше не служив. І на п’ять років його забезпеч, би мав з жоною що їсти й пити.

— Буде таке, панцю.

І пішов Мошко домів, чорний, та як би сажею його хто обмастив. А Луць козяче вбрання з себе скинув і заховав у дуплаву вербу, а сам пішов до стайни та й мача стайню, гної вимітує. А жона корови доїть.

Жиди ся втішили, що тато прийшов живий. І так ся настрашив він, що його не могли спізнати.

Виходить Мошко надвір, кличе Луця:

— Луцю, лишай ту роботу геть, я за тебе гріх маю. Чи ти так напив, чи ти так набрав? Щось і набрав, але не стілько, як я записав. І чого я такий дурний був, що так усе писав, а ти того не брав? Я великий гріх маю за тебе і твою жону. Нащо мені того? Ходи до хати, вип’єш, ади, бляшанку горівки, та й жона вип’є з тобою. Вже в мене не будеш робити. Я тобі поставлю хату файну, стодолу, стайні, посію тобі десять моргів поля, бо я за тебе великий гріх маю. Засію тобі своїм зерном. І куплю тобі п’ять коров, коні, віз.

— Та за що тото, Мошку, мені?

— Мені ся снило, що як я то не зроблю, то я вмру.

— Як так, то няй буде.

— Ще п’ять років я тебе маю віхтовати, би тобі добре було.

— Добре, Мошку, дякую.

— Не треба дякувати. Як я буд, то все буде.

І відтоді Луць не робив уже нич, все рано мав горівку і їдення, і жона його. І в полудне то саме, і на вечерю те саме. І жиють вони, та як у раю.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

37 (1798). Як Луць корчмаря обдурив. СУС — . 3 липня 1988 р. Мельникович Данило Андрійович (1913). Львівська область, Турківський район, село Либохора