Як Мошко з Їваном судився
Українська народна казка Бойківщини

Ходив Їван до жида. Жид усе його гостив. Випити горівка, булочку закусити, кави. І так цілий рік. А жид собі записував, що йому давав. У рік каже жид до Ївана:

— Їване, та нам треба ся розрахувати.

Їван каже:

— За що б ми ся розрахували? Та що я тобі винен?

— Ну-ну, та на читай, що ти набрав.

— Нічого я в тебе не брав.

— Їване, я на тебе в суд дам.

— Давай у суд сто раз. Я не боюся тебе, і суд мені нічого не зробить.

— Ну-ну.

Пішов Мошко і подав Ївана в суд. Дістав Їван повідомлення. І Мошко дістав повідомлення. Приходить Мошко до Ївана.

— Їване, завтра суд.

— Но то що?

— Та чи підеш на суд?

— Та хіба я дурний іти на суд? Чого? Я тобі щось винен чи що?

— Но та чому не винен, як ти брав цілий рік, у мене снідав?

— Я в тебе нічого не просив, я тобі нічого не винен.

— Добре. Але, Їване, я приїду за тобою і їдь зо мною на суд.

— Мошку, який ти! Зима, студено.

— Чуєш, Їване, я тобі принесу кожух теплий. Їдь.

— Но, я в кожух ся вдію і вже поїду. Мені студено в ноги, я не маю що вбути.

— Чуєш, Їване, я тобі принесу добрі теплі чоботи.

— Но чоботи. Та я й споднів не маю.

— Я тобі й сподні теплі принесу, Їване, лиш їдь на суд.

— Ая, з голою головою. Я не маю шапки. Би-м вморозив?

— Чуєш, Їване, я тобі теплу шапку принесу. Чи їдеш на суд? А, Їване, їдь не суд.

— З голими руками? Би ся руки вморозив?

— Чуєш, Їване, я тобі рукаивці принесу.

— Но, рукавиці.

— Так, їване, моя жінка рано встане і буде ладити тобі снідати. Чуєш, Їване, я тобі снідання привезу. Я привезу тобі фляшченя горівки і булочку з маслом поснідати. Ти поснідаєш, ізберешся і поїдеш зо мною на суд.

— Та най буде, поїдеме.

Приїхав Мошко до Ївана.

— Но, Їване, я все привіз.

Їван ся зібрав, як пан. Поснідав.

— Їдеме на суд, — сказав Мошко.

Поїхали. Приїжджають на суд. Суддя питає:

— Ти, Їване, що брав у Мошка тілько? Набрав-єсь?

— Я, пане суддя, не брав у Мошка нічого. Я й у нього не проосив нічого, він ми нич не дава. То є жидище, то є така напсть, якої більше нема. Жид зараз скаже вам, що й кожух на мені не мій, а його.

— Ну-ну, а що, не мій? Та мій кожух, я тобі дав.

— О, видите? Та то напастиь. Та він повість, що й тоти чоботи — то його.

— Мої, мої.

— Він повість, що й шапка його.

— Та певне, що моя.

— Та він повість, що й рукавиці його.

— Мої, мої.

Но видите, що то за напасть чоловіка їжиться. Дурний жидище їмився до мене. Я йому нич не винен.

Суддя каже:

— Мошку, що ти до чоловіка вчепився і говориш, що все на нім твоє? Відки? Чоловік же має своє одіння. Одівся й прийшов на суд. Я виджу, що напасть. Заплати, Мошку, за суд, а ти, Їване, іди здоров додому.

І термін упав. Вже по термінови.

— Мошку, заплати за суд і будь здоров.