Як багатий на свині оженився
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жили дід та баба, котрі не мали дітей. Одного разу посідали обоє і радяться:

— Що робити, ми вже старі і не буде кому нас на старості утримувати — каже дід.

— Йдім до ворожки. Вона нам скаже, чи будемо мати дітей, чи не будемо — відповідає баба.

І пішли дід з бабою до ворожки.

— Слухай, ворожко, ми старі й не маємо дітей. Кажи, де нам узяти на старість дитину?

— Ідіть їдно горою, а друге долиною. Що найдете, то буде ваша дитина — відповіла старим ворожка.

І пішов дід долиною, а баба горою. Найшов дід кістку.

— Йди сюди — кричить дід до баби, — бо я вже найшов! Кістку!

Баба біжить, поспішає на долину, а старий підіймає кістку і йдуть вони разом додому. Прийшли в хату, лягли відпочити. Відпочили, а дід і говорить бабі:

— Йди у велику хату, візьми яєць, будемо смажити яєчню, повечеряємо та спати полягаємо вже.

Пішла баба до великої хати брати яєць, а там така гарна дівчина з тої кістки вийшла, красуня понад усіх красунь. Баба як закричить:

— Діду, іди сюди! Подивись на нашу дитину!

Дід почав шкандибати, зашпортався за поріг і впав. Баба підняла його і каже:

— Дивися, діду, яка красуня!

Побачив дід, що дівчина дійсно дуже гарна, та й каже їй:

— Тепер ти, дівчино, наша. Ми тебе довго чекали, буде нам поміч на старості.

— Як я можу бути весь час ваша, як мені треба віддатися? Мені ж уже сімнадцять років! — відповіла дівчина.

— Ти вийдеш заміж лиш у нашому селі, щоб була недалеко від нас, бо ми старі, — дід говорить, — а зараз гай, дочко, йди до хатини, повечеряємо, бо завтра до роботи станеш.

— Ой, тату, я не піду завтра з вами на роботу.

— Чому не підеш?

— Бо мене чарівниця закляла. І я ще місяць маю сидіти у кістці, і тільки увечері буду виходити з неї.

— То як же це таке вийшло, що ти в кістку потрапила? — питає дід.

А дівчина і відповідає йому:

— Служила я в чарівниці та вдарила свиню, ото вона і закляла мене в свинячу кістку. Завтра виходить мені строк у кістці бути. З кістки зробиться свиняча шкіра. Місяць побуду у свинячій шкірі. А вже потім буду вільна, як і всі люди.

На тому і зійшлися. А через дорогу в сусіда був хлопець. Мав вісімнадцять років. Той сусідський хлопець часто приходив до діда з бабою.

І одного разу увечері побачив ту дівчину. Прийшов і захватив її коло вечері. І каже той хлопець:

— Діду, я на вашій дочці хочу женитися.

— Почекай, сину, бо вона ще місяць повинна сидіти у свинячі шкірі. То вона на вечір від неї звільняється, а на день знов заходить у шкіру.

І розказав дід, як усе воно сталося. А хлопець і відповідає:

— Нехай буде, що вона в свинячій шкірі, я її беру. Через місяць вона буде жінкою, то я буду з нею жити.

— Та почекай ще трохи — відповідає дід.

— Ні, діду, я завтра ввечері із старостами прийду.

І прийшов на другий вечір він із старостами, засватав дівчину і домовився справляти весілля через недільку. Підготувалися, а в неділю дід справляє весілля, наймає музик. Вдень молодята відправилися до церкви вінчатися.

Прийшла свиня з молодим у церкву. Піп обвів їх три рази навколо стола. Увесь народ сміється з молодого, бо всі побачили як хлопець із свинею звінчався.

Прийшли з церкви, відгуляли весілля, то й сусідський хлопець зостався у діда за зятя. Вже мають дід з бабою і дочку, і зятя, є кому їх на старість доглядати.

А у цьому ж селі жив найбагатший чоловік, і був у нього син. Той хлопець побачив, як із свиней гарні дівчата виходять, та й оженився на свині. Ото сміху було на все село, коли він свиню за стіл садив.