Як багач біду собі добув
Українська народна казка Гуцульщини

Були два брати. Один був бідний дуже та ще й слабовитий ^*, а один багатий. Бідний все приходив до багатого брата.

— Дай мені що-небудь. А той давав, давав і, нарешті, сказав:

— Я нічого вже тобі не даю, бо я вже стілько надавав, що твоя хатка і твій городець не покриють того.

Прийшов бідний брат додому. Жінка з хлопчиком у хаті спали, а він не йшов до хати. Сів під хатою і журиться. Що він далі має робити? Чим жити? Ніч була місячна. То було весною. Він дивиться, а з його городу маленький хлопчик все бігає до городу братового. Вимиче в його городці капусту та й садить багачеви. Бідного то дуже взлостило. Він поволеньки, поволеньки та й того хлопчика ймив. Та й каже:

— Що ти робиш? Я такий бідний, нещасливий, а ти в мене мичеш та даєш багачеви. Я тебе зараз уб’ю.

— Не бий мене. Я — багачеве Щастя.

— А чого я такий бідний? Де моє Щастя?

— Твоє Щастя в місті. Лишай цю хатку й город моєму ґазді, а сам іди в місто. Там твоє щастя. А тут у тебе є Біда за горном на печі, того ти бідуєш. А як будеш іти в місто, то забери з хати, що забереш, і аби ти вже до хати не вертався.

І вони забрали своє бідне майно в бесаги, спекла жінка на дорогу дві паляничці, вийшли на подвір’я. І жінка нагадала:

— Ми забули в хаті сокиру. Треба вернутися та взяти її. Як підемо в місто, нарубаєш кому-небудь дров, та й дадуть нам їсти.

А він каже:

— Та бо казав той хлопчик, щоб я не вертався.

— А ти забіжи борзенько. Сокира під лавицею. Хапай її і неси сюди.

Він лишень двері отворив і схилився сокиру брати, а Біда з-за горну каже:

— Іване, ти куди йдеш та й мене лишаєш? Я йду з тобою.

Та йому на потилицю штрик і вчепилася в него. Що він не стрясав її, що він не скидав — нема права скинути. І пішов Іван з Бідою в місто.

Ішли вони пару кілометрів шляхом. Хлопчика зболіли ноги. Сіли вони на окіп ^* та й з’їли паляничку. Іван витяг табакерку і пахав ^* тертий тютюн. А Біда з шиї дивиться та й каже:

— Іване, що ти там пахаєш? Дай і мені попахати. А він каже:

— Я що, — знаю, де твій ніс? Підставив табакерку і каже:

— Лізь пахай, скілько хочеш.

Біда штрикла пахати, а Іван лиш раз! — і запер її там. Та встав, подивився довкола, а в долині яруга, а над яругою дуб великий росохатий ^*. Іван узяв сокиру, пішов до того дуба, сокирою у росохах розрубав трохи і ту табакерку запхав у ту розколину. І витесав клин і туди забив. Отам Біда має бути!

Вийшов Іван на дорогу, і вони пішли далі, Іван, жінка й хлопець. І наздоганяє їх пан на бричці. Спер коні й питає:

— Куди ви, люди? Вони кажуть:

— Ідемо служби шукати. Ми бідні, нічого не маємо, лиш оце, що при нас є.

— Як так, то сідайте зі мною, — каже пан. — Будете в мене. Мені треба фурмана до коней, жінка буде на кухни помагати, а хлопчик буде гуси пасти.

Приїхали до пана додому. Вони втішилися, дали їм добре їсти. І залишилися вони в того пана.

Той пан мав доста грошей. Купив він за містом будинок, щоб зробити собі там ресторан. Подивився пан на той дім. А там була пивниця ^* велика. Оглянув пан ту пивницю, а там щури нанесли багато глини. Прийшов пан додому та й каже Іванови:

— Іване, я купив дім. Треба в ньому пивницю вичистити. Бери, — каже, — двоє відер і лопату. Набирай ту глину у відра й винось.

Довгий час носив Іван ту глину, нарешті зачепив лопатою, щоб набрати глини, а там щось не пускає. Він зачав то розривати, а там котел грошей. Самих золотих і срібних. Він прикрив то і приходить до пана. І каже панови:

— Впрягайте коні і їдьмо туди, де я викидаю глину. Я там найшов котел грошей. Ідіть собі заберіть.

Пан упряг коні, приїхали туди, увійшов пан з Іваном у пивницю, подивився — справді є грошей багато. Винесли вони той котел на фіру, і каже пан до Йвана:

— Це, Йване, твоє Щастя. Я ці гроші не беру. Я купував то, що видів. А ці гроші твої.

Привезли ті гроші додому і рахували їх цілу ніч. Каже пан до Івана:

— Тут є старенький пан, що продає цілий фільварок і йде до сина в місто.

І таки другий день поїхали до того пана питати, чи продає, чи не продає. Пан сказав, що продає. Іван вирішив, що може брати цей фільварок. І ще й лишиться трохи грошей. Взяли вони гроші на фіру, привезли до того пана і закупили той фільварок. Старий пан вийшов на ґанок, засвистав у свистульку, зійшлися всі слуги, служниці, кухарки. І сказав їм пан:

— Таке, мої дорогі слуги. Я вас повідомляю, що до сьогодні був вашим паном, а від сьогодні вашим паном буде цей чоловік.

(А Іван уже купив нове вбрання і перебрався на пана). Каже той старий пан далі:

— Аби ви його слухали та, як мене, бо я прийду навідатися і подивлюсь.

Забрав пан гроші і поїхав до сина, а Іван на його місці панує. Але каже до Івана жінка.

— Може би, ми наймили Службу та й зробили обід? Що нам бог поміг таке велике Щастя мати.

Каже Іван:

— Добре.

Прийшов його навідати той пан, що Іван у него служив. А Іван каже, що хоче обід робити.

— Добре, — каже пан, — я закличу й своїх родичів. А ти клич сусідів.

Обкликали вони всіх сусідів, а жінка каже:

— Може би, ми Дмитра покликали, брата твого?

— Добре, — сказав чоловік.

І написав він листа до Дмитра, запрошення на обід. Дав йому точну адресу: назву вулиці, номер дому, щоби він не блукав. Дістав Дмитро листа і каже до жінки:

— Набери там ґелетку барабулі, муки, крупів.

Набрала жінка всього потрохи, спакували на фіру і поїхали на обід до Івана. Приїхають на місце, а там уже таких фіякрів, карет наїхало. Повне подвір’я карет, брама отворена. Цей під’їха́є, а Іван уздрів його та й вибіг.

— Дмитре, братчику, дякую тобі щиро, що ти приїхав до мене. А Дмитро питає:

— А ти що, тут служиш?

— Та де, братчику! Це, ади ^*, все, що видиш, моє. Братови аж дихати не дало. Аж трясеться багач.

— Розкажи мені, брате, як ти це дістав.

А тут раптом ударили дзвони на Службу і всі гості пішли в церкву. Зачала там Служба Божа правитися. По Службі почали причащатися. Іван упав на коліна, а Дмитро коло него. У церкві стало тихо, а Дмитро присунувся до Івана та й знов каже:

— Скажи мені, Іване, як ти це дістав? Його це гризе. Каже йому Іван:

— Братчику, про це тепер не балачка. Прийдемо додому, і я тобі все розповім.

Прийшли додому. Тут ніколи балакати, тут гості. Махнув братови: «Потому розкажу».

Обід відійшов, гості роз’їхалися. Тоді сіли вони собі оба, і зачав Іван розказувати геть спочатку.

— Як я був у тебе останній раз, ти мені нічого не дав. Я прийшов від тебе, сів і зажурився. І увидів, що хлопчик микав у мене капусту і тобі садив...

І розповів йому Іван, як закрив у табакерці Біду і забив її в дуба. І все розказав до кінця. А брат йому сказав:

— Ну, дай Боже здоров’я, братчику, я вже пішов.

— Та будь ще трохи.

А він-таки хоче борше на брата ту Біду випустити! Сів на фіру й поїхав.

Їде багач і зупиняється напроти тої кривулі, де стояв росохатий дуб. Добре пам’ятав, що брат казав. Зупинив коні і побіг борше Біду добувати, аби йшла на Йвана. Добуває та й ніяк не може. Тоді вернувся до фіри і відчепив від коней орчик ^*. І побіг з ним назад до дуба. Зачав гримати орчиком і відбив той клин, що Іван забив. Відбив і так втішився, що добув Біду. Витяг ту табакерку, розтворив, а Біда вчепилася в него самого. Він її стрясяє з себе.

— Іди до Івана. Я — Дмитро.

— Іван, — каже, — мене не боїться. Я вже твоя до смерти. Дяковать, що ти мене добув.

Багач під’їхав трошки на берег, дивиться, а в тім керунку вогонь. Приїхають вони на місце, а то його будинки згоріли. Все згоріло дотла. І став Дмитро бідний, за те, що був ненависний.