Як бог віку розподіляв
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як створив бог світ, то дав чоловікові, коняці, собаці і мавпі по двадцять років жити. Вийшли чоловік, коняка, собака і мавпа од бога, та й радяться. Чоловік каже:

— Щось мені дуже мало — двадцять років життя.

Собака каже:

— А мені багато.

Коняка і мавпа теж кажуть, що їм багато стільки жити.

Пішли вони знову до бога і кажуть, щоб чоловікові додати літа, а собаці, коняці і мавпі відняти. Та бог не згодився переробляти усім те, що зробив, тілько чоловікові сказав:

— Будеш жити двадцять своїх, двадцять конячих, двадцять собачих і двадцять мавпячих.

Так і живе людина — до двадцять років гуляє, ще не жонатий, нічим не турбується; потім з’являється сім’я, діти треба робити як коняка; потім діти повиростають і доводиться ними командувать, себто, гавкаючи, як собака. А як постаріє, вже ніхто не слухає, сидить на призьбі, як мавпа в клітці, головою водить, онуки його дратують, а він на них ціпком замахується.