Як браття свині пасли
Українська народна казка Бойківщини

Були три браття — два мудрих, а третій, наймолодший, дурний. Ті два розумних щось роблять, а той дурний нічого не хоче робити, тілько попоїсть і на печи сидить. Кажуть тоти два браття мудрих: — Ходім наймемося до пана свині пасти.

Пішли вони до пана й наймилися. Та дурний не лишається. Погодилися з паном, але пан каже:

— Ви маєте свою їду їсти.

Погнали свині на пасовище. То є п’ятдесят штук свиней. Пасуть вони тоти свині, приходить полуднє, поголодніли. А дурний сів собі на неньок та й сидить. Тоти так бігають за свиньми, що дух виходить з них. Та й кажуть два браття дурному:

— Дурний, іди домів. Звариш галушок і принесеш нам.

Дурний полетів, зварив галушок та й несе. Сонце так гріє. Дурний подивився назад себе, а то його тінь ззаду него йде. Він іде, й тінь іде за ним. Він стане, і тінь стане. Він іде, і тінь іде. Зачав метати він їй по одній галушці. Думав, що тінь буде їсти. Виметав усі галушки. Підходить г’браттям. Браття питаються:

— Що-с нам приніс?

— Нічо’-м вам, — каже, — не приніс, бо якась біда за мною йшла. Я іду, і біда за мною іде.

Браття кажуть:

— Дурний ти, та то тінь. Ти будь зі свиньми, а ми побіжимо додому — щось попоїмо. І зараз підійдемо. Але дивися, аби всі свині були тут. Бо як не буде свиней, то пан нас уб’є.

Дурний каже:

— Будуть всі свині.

Тоти полетіли додому. А дурний врубав собі колик, і як де свиня іде, він тим коликом раз її вдарить. Поки тоти вернулися, він усі свині вибив. Браття ідуть та й дивляться — всі свині лежать. А тоти два кажуть:

— Ми кажемо, що він дурний, а в него, видиш, всі свині лежать. Перед вечором треба гнати свині додому. Вони до свиней — свині не рушаються. Питають дурного:

— Що ти зробив?

— Що зробив? Казали-сте, би всі свині були тут, так всі суть. Вечір зібралися вони і тікають геть, бо як пан буде знати, так їх поубиває. Втікають вони вночі попри церкву. Дурний іде до церкви, здоймає двері, тоти, що ксьондз відтворяє, коли хрестить. І тікає він з тими дверима, дурний. Зайшли в ліс. А в лісі бояться на земли ночувати, бо в тім лісі ходять опришки. Лізуть вони на сосну, і дурний з дверми лізе. А якраз підходять під ту сосну дванадцять опришків.

Наклали собі огонь і сидять округ, діляться грішми, золотом. Дурний на сосні тихо каже:

— Йой, як мене рука болить, не можу двері держати. Тоти два браття кажуть:

— Держи. Ми тобі допоможемо держати.

А той дурний двері пустив, і вони впали просто на огонь. Тоти опришки кажуть:

— Браття, втікаймо, бо на нас небесні двері падуть. Посхоплювалися опришки і зачали втікати. А їден опришок був гнилий, ніколи не спішився. Той дурний зліз з сосни та й питається опришок:

— Що ти за їден? Дурний каже:

— Я такий механік, що язики підголюю. Опришок:

— Підголи й мені.

Опришок виставив язик, а той йому язик і відрізав. Опришок доганяє своїх товаришів та й кричить на них:

— Чекай, чекай!

Він не міг сказати «чекай», бо язик короткий. Та й чують вони, що він кричить: «Тікай! Тікай!» Опришки ще дужче тікають. А дурний каже браттям:

— Злазьте з сосни.

Браття злізли з сосни, а він узяв палицю і набив їх.

— Вам, — каже, — треба панські свині пасти?! А тоді каже:

— ...Беріть ці гроші й золото.

Взяли вони тоти гроші, пішли до пана, заплатили за свині. А пів мішка грошей лишилося їм. Прийшли вони додому й поженилися. І я був на весіллю, пив, гуляв. В роті було сухо, а в животі як би віником замів. І байці конець, розбився горнець.