Як бідний навчився крутити-мотати
Українська народна казка Буковини

Був собі бідний чоловік. Дітей у него було багато, а годувати не було чим. І рішив він сходити до бога та спитатися, що йому робити. Вийшов на дорогу, пройшов трохи. Коли це доганяє його святий Юрій на кони, з золотими стременами.

— Ти куди?

— Іду до бога.

— А чого?

— Я — бідний чоловік. Хочу, щоб бог споміг мене.

— І я до бога — їду за заповідями. Їдьмо разом.

— Ти на кони, а я пішки. Я тобі не пара. Як будеш у бога, то спитай і за мене.

— Добре, спитаю, — сказав Юрій.

Але бідний чоловік не вірив, що святий Юрій до него вернеться.

— Як не віриш, то я зоставлю в тебе мої золоті стремена. Заберу їх у тебе, як буду вертатися від бога.

Та й поїхав Юрій.

Приходить він до бога, і бог дав йому десять заповідей:

— Віднеси їх людям. А Юрій каже:

— Як я їхав сюди, то питав мене оден бідний, що йому робити. Багато дітей у него, і не має їх чим годувати.

А бог і каже:

— Най уміє крутити-мотати, то буде мати чим діти годувати. Вертається Юрій від бога, а бідний питає його:

— Питав за мене?

— Питав.

— А що ж бог казав?

— Сказав, що як не будеш уміти крутити-мотати, то не будеш діти годувати. А тепер верни мої стремена.

— Які стремена? Хіба я в тебе брав?

І не дав. Поїхав Юрій без стременів. А бідний написав табличку та прибив до стовпа коло свої хати. Коло таблички почепив ті стремена, а на тій табличці було написано, що господар цего дому уміє робити такі стремена, шити шори і все до коней робити.

Лиш тілко прибив бідний ту табличку, як уже їде пан. Спинився, прочитав. Кличе господаря з хати.

— Ти продаєш ці стремена?

— А нащо мені їх продавати, як я можу другі такі зробити?

— То зроби мені стремена й шори.

— Зроблю. Давайте завдаток.

Пан витягає двіста рублів та й дає бідному. От і має бідний чим діти годувати.

Приїжджає пан до бідного на те число, коли мали бути готові стремена й шори, а бідний сидить собі на печі босий.

— Ти зробив стремена й шори?

— Пане, ви що, з ума зійшли? Я не то що стремена, а й постоли собі добрі зробити не можу.

— То віддай двіста рублів.

— Які двіста рублів? Хіба я їх у вас брав? Розсердився пан.

— Я тебе в суд подам. Злазь з печі, угортайся.

— А в що я угорнуся? — каже мужик і не злазить з печі.

— Іди в мою карету, там є шуба. Одягни.

Угорнувся бідний у панову шубу, а взутися не має в що. Пан хоче завезти його в суд та й знов посилає до карети. -... Там у мене лежать валянки. Взуйся.

Взяв мужик валянки. Сів пан з кучером у карету, а мужик не має де сісти.

— Йди за нами, — каже пан.

— Не піду я, — каже мужик. — Як хочете, щоб я був на суді, то розпряжіть одного коня, і я на ньому поїду.

Бере пан, розпрягає одного коня. Сів мужик на коня, а пан з кучером одним конем їдуть. Приїжджають на суд. Викликають їх обох та зразу до мужика:

— Ти що пана обдурив? Чого не зробив те, що мав зробити? Верни йому двіста рублів.

А мужик їм:

— Я не знаю, що є цему панови: чи він сказився, чи в голові йому недобре. Він ще, може, скаже, що й шуба на мені не моя, а його?

— А що ж, не моя? — питає пан.

— От бачите, — каже мужик. — Може, він ще скаже, що й валянки його?

— А що ж, не мої?

— Хіба я вам не казав, що в цего пана нема добра в голові? — каже мужик суддям.

А судді панови:

— Нащо ви зв’язувалися з отаким? Пан мовчить, а мужик знов до суддів:

— Він вам, може, ще скаже, що це й кінь його?

— А що ж, не мій?! — крикнув пан і плюнув з серця. А судді знов питають:

— Що ж ви заходили в комерцію з таким бідним? Та й прогнали пана ні з чим.

Отак навчився бідний крутити-мотати і свої діти годувати.

Як бідний навчився крутити-мотати
Українська народна казка Буковини

Був собі бідний чоловік. Дітей у нього було багато, а годувати не мав чим. І вирішив він сходити до бога і спитатися, що йому робити. Вийшов на дорогу, пройшов трохи. Коли це доганяє його святий Юрій на коні.

— Ти куди? — питає святий Юрій бідного.

— Я бідний чоловік. Хочу, щоб бог споміг мене. — І я до бога. Іду за заповідями. Їдьмо разом.

— Ти на коні, а я пішки. Я тобі не пара. Як будеш у бога, то спитай і за мене.

— Добре, спитаю, — каже Юрій. Але бідний чоловік не вірить, що святий Юрій до нього вернеться.

— Як не віриш, то я зоставлю в тебе мої золоті стремена. І заберу їх у тебе, коли буду вертатися від бога.

Прийшов святий Юрій до бога і взяв десять заповідей.

— Віднеси їх людям, — каже бог. А Юрій говорить:

— Як я їхав сюди, то питав мене один бідний, що йому робити. Багато дітей у нього і не має їх чим годувати.

А бог і каже:

— Най уміє крутити-мотати, то буде мати чим діти годувати.

Вертається святий Юрій від бога, а бідний питає його:

— Питав за мене?

— Питав.

— А що бог казав?

— Сказав, що треба уміти крутити-мотати, то будеш мати чим діти годувати. А тепер верни мої стремена.

— Які стремена? Хіба я в тебе брав?

І не дав. Поїхав Юрій додому без стремен.

А бідний написав табличку та й прибив до стовпа коло своєї хати. І коло таблички почепив ті стремена. На табличці було написано, що господар цього дому уміє робити такі стремена, шити шори і все інше до коней робити.

Лиш тільки прибив бідний ту табличку, як їде пан. Кличе господаря з хати.

— Ти продаєш ці стремена?

— А нащо мені їх продавати, як я можу другі такі зробити?

— То зроби мені стремена й шори.

— Зроблю. Давайте завдаток.

Витягає пан двісті карбованців та й дає бідному. От і має бідний чим діти годувати.

Приїжджає пан до бідного на те число, коли мали бути готові стремена й шори, а бідний сидить собі на печі босий.

— Ти зробив стремена й шори?

— Пане, ви що здуріли? Я не те що стремена, а й постоли собі добрі зробити не можу.

— То віддай гроші.

— Які гроші? Хіба я їх у вас брав? Розсердився пан.

— Я тебе в суд подам. Злазь із печі, одягайся.

— А в що я одягнуся? — каже мужик. І не злазить з печі.

— Іди в мою карету. Там є шуба. Одягни.

Одягнувся мужик у панову шубу, а взутися не має в що. А панові дуже хочеться завезти його на суд, і він знов посилає бідного до карети.

— Там у мене лежать валянки. Взуйся. Взув мужик валянки.

Сіли пан з кучером у карету, а мужик не має де сісти.

— Ти йди за нами, — каже пан.

— Не піду, — вперся мужик. — Як хочете, щоб я був на суді, то розпряжіть одного коня і я на ньому поїду.

Розпрягає пан одного коня. Мужик їде верхи, а карету один кінь тягне.

Приходять у суд. Викликають їх обох та зразу до мужика:

— Ти що пана обдурив? Ти чого не зробив те, що мав зробити? Верни йому двісті карбованців.

А мужик їм:

— Я не знаю, що є цьому панові, чи він сказився, чи в голові йому недобре. Він ще, може, скаже, що й шуба на мені його, а не моя?

— А що ж, не моя? — аж підскакує пан.

— От бачите, — каже мужик. — Може, він ще скаже, що це й валянки його?

— А що ж, не мої?

— Хіба я вам не казав, що в цього пана нема добра в голові? — каже мужик суддям. — Може, він вам ще скаже, що й кінь не мій, а його?

— А що ж, не мій? — крикнув пан і плюнув з серця.

А судді побачили, що з паном щось негаразд, та й прогнали його ні з чим.

Отак навчився бідний крутити-мотати і свої діти годувати.