Як бідний навчився крутити-мотати Українська народна казка Буковини
Був собі бідний чоловік. Дітей у него було багато, а годувати не було чим. І рішив він сходити до бога та спитатися, що йому робити. Вийшов на дорогу, пройшов трохи. Коли це доганяє його святий Юрій на кони, з золотими стременами.
— Ти куди?
— Іду до бога.
— А чого?
— Я — бідний чоловік. Хочу, щоб бог споміг мене.
— І я до бога — їду за заповідями. Їдьмо разом.
— Ти на кони, а я пішки. Я тобі не пара. Як будеш у бога, то спитай і за мене.
— Добре, спитаю, — сказав Юрій.
Але бідний чоловік не вірив, що святий Юрій до него вернеться.
— Як не віриш, то я зоставлю в тебе мої золоті стремена. Заберу їх у тебе, як буду вертатися від бога.
Та й поїхав Юрій.
Приходить він до бога, і бог дав йому десять заповідей:
— Віднеси їх людям. А Юрій каже:
— Як я їхав сюди, то питав мене оден бідний, що йому робити. Багато дітей у него, і не має їх чим годувати.
А бог і каже:
— Най уміє крутити-мотати, то буде мати чим діти годувати. Вертається Юрій від бога, а бідний питає його:
— Питав за мене?
— Питав.
— А що ж бог казав?
— Сказав, що як не будеш уміти крутити-мотати, то не будеш діти годувати. А тепер верни мої стремена.
— Які стремена? Хіба я в тебе брав?
І не дав. Поїхав Юрій без стременів. А бідний написав табличку та прибив до стовпа коло свої хати. Коло таблички почепив ті стремена, а на тій табличці було написано, що господар цего дому уміє робити такі стремена, шити шори і все до коней робити.
Лиш тілко прибив бідний ту табличку, як уже їде пан. Спинився, прочитав. Кличе господаря з хати.
— Ти продаєш ці стремена?
— А нащо мені їх продавати, як я можу другі такі зробити?
— То зроби мені стремена й шори.
— Зроблю. Давайте завдаток.
Пан витягає двіста рублів та й дає бідному. От і має бідний чим діти годувати.
Приїжджає пан до бідного на те число, коли мали бути готові стремена й шори, а бідний сидить собі на печі босий.
— Ти зробив стремена й шори?
— Пане, ви що, з ума зійшли? Я не то що стремена, а й постоли собі добрі зробити не можу.
— То віддай двіста рублів.
— Які двіста рублів? Хіба я їх у вас брав? Розсердився пан.
— Я тебе в суд подам. Злазь з печі, угортайся.
— А в що я угорнуся? — каже мужик і не злазить з печі.
— Іди в мою карету, там є шуба. Одягни.
Угорнувся бідний у панову шубу, а взутися не має в що. Пан хоче завезти його в суд та й знов посилає до карети. -... Там у мене лежать валянки. Взуйся.
Взяв мужик валянки. Сів пан з кучером у карету, а мужик не має де сісти.
— Йди за нами, — каже пан.
— Не піду я, — каже мужик. — Як хочете, щоб я був на суді, то розпряжіть одного коня, і я на ньому поїду.
Бере пан, розпрягає одного коня. Сів мужик на коня, а пан з кучером одним конем їдуть. Приїжджають на суд. Викликають їх обох та зразу до мужика:
— Ти що пана обдурив? Чого не зробив те, що мав зробити? Верни йому двіста рублів.
А мужик їм:
— Я не знаю, що є цему панови: чи він сказився, чи в голові йому недобре. Він ще, може, скаже, що й шуба на мені не моя, а його?
— А що ж, не моя? — питає пан.
— От бачите, — каже мужик. — Може, він ще скаже, що й валянки його?
— А що ж, не мої?
— Хіба я вам не казав, що в цего пана нема добра в голові? — каже мужик суддям.
А судді панови:
— Нащо ви зв’язувалися з отаким? Пан мовчить, а мужик знов до суддів:
— Він вам, може, ще скаже, що це й кінь його?
— А що ж, не мій?! — крикнув пан і плюнув з серця. А судді знов питають:
— Що ж ви заходили в комерцію з таким бідним? Та й прогнали пана ні з чим.
Отак навчився бідний крутити-мотати і свої діти годувати.
Як бідний навчився крутити-мотати Українська народна казка Буковини
Був собі бідний чоловік. Дітей у нього було багато, а годувати не мав чим. І вирішив він сходити до бога і спитатися, що йому робити. Вийшов на дорогу, пройшов трохи. Коли це доганяє його святий Юрій на коні.
— Ти куди? — питає святий Юрій бідного.
— Я бідний чоловік. Хочу, щоб бог споміг мене. — І я до бога. Іду за заповідями. Їдьмо разом.
— Ти на коні, а я пішки. Я тобі не пара. Як будеш у бога, то спитай і за мене.
— Добре, спитаю, — каже Юрій. Але бідний чоловік не вірить, що святий Юрій до нього вернеться.
— Як не віриш, то я зоставлю в тебе мої золоті стремена. І заберу їх у тебе, коли буду вертатися від бога.
Прийшов святий Юрій до бога і взяв десять заповідей.
— Віднеси їх людям, — каже бог. А Юрій говорить:
— Як я їхав сюди, то питав мене один бідний, що йому робити. Багато дітей у нього і не має їх чим годувати.
А бог і каже:
— Най уміє крутити-мотати, то буде мати чим діти годувати.
Вертається святий Юрій від бога, а бідний питає його:
— Питав за мене?
— Питав.
— А що бог казав?
— Сказав, що треба уміти крутити-мотати, то будеш мати чим діти годувати. А тепер верни мої стремена.
— Які стремена? Хіба я в тебе брав?
І не дав. Поїхав Юрій додому без стремен.
А бідний написав табличку та й прибив до стовпа коло своєї хати. І коло таблички почепив ті стремена. На табличці було написано, що господар цього дому уміє робити такі стремена, шити шори і все інше до коней робити.
Лиш тільки прибив бідний ту табличку, як їде пан. Кличе господаря з хати.
— Ти продаєш ці стремена?
— А нащо мені їх продавати, як я можу другі такі зробити?
— То зроби мені стремена й шори.
— Зроблю. Давайте завдаток.
Витягає пан двісті карбованців та й дає бідному. От і має бідний чим діти годувати.
Приїжджає пан до бідного на те число, коли мали бути готові стремена й шори, а бідний сидить собі на печі босий.
— Ти зробив стремена й шори?
— Пане, ви що здуріли? Я не те що стремена, а й постоли собі добрі зробити не можу.
— То віддай гроші.
— Які гроші? Хіба я їх у вас брав? Розсердився пан.
— Я тебе в суд подам. Злазь із печі, одягайся.
— А в що я одягнуся? — каже мужик. І не злазить з печі.
— Іди в мою карету. Там є шуба. Одягни.
Одягнувся мужик у панову шубу, а взутися не має в що. А панові дуже хочеться завезти його на суд, і він знов посилає бідного до карети.
— Там у мене лежать валянки. Взуйся. Взув мужик валянки.
Сіли пан з кучером у карету, а мужик не має де сісти.
— Ти йди за нами, — каже пан.
— Не піду, — вперся мужик. — Як хочете, щоб я був на суді, то розпряжіть одного коня і я на ньому поїду.
Розпрягає пан одного коня. Мужик їде верхи, а карету один кінь тягне.
Приходять у суд. Викликають їх обох та зразу до мужика:
— Ти що пана обдурив? Ти чого не зробив те, що мав зробити? Верни йому двісті карбованців.
А мужик їм:
— Я не знаю, що є цьому панові, чи він сказився, чи в голові йому недобре. Він ще, може, скаже, що й шуба на мені його, а не моя?
— А що ж, не моя? — аж підскакує пан.
— От бачите, — каже мужик. — Може, він ще скаже, що це й валянки його?
— А що ж, не мої?
— Хіба я вам не казав, що в цього пана нема добра в голові? — каже мужик суддям. — Може, він вам ще скаже, що й кінь не мій, а його?
— А що ж, не мій? — крикнув пан і плюнув з серця.
А судді побачили, що з паном щось негаразд, та й прогнали його ні з чим.
Отак навчився бідний крутити-мотати і свої діти годувати.