Як бідний сирота став царем
Українська народна казка Гуцульщини
Був собі сиротюк-бахур. Одного разу сидів він на дорозі, а дорогою їде на коні пан.
— А що ти, — каже, — хлопчику, тут чекаєш?
— Чекаю, аби хтось наймив мене за слугу. Я би пішов служити.
— Ходи, — каже, — зо мною, будеш служити у мене. За три дни заплачу тобі то, що за три роки платять.
Сіли вони оба на коня і поїхали до того пана додому. Пан показав йому всі кімнати і каже:
— Всюди можеш дивитися, але в оті дві кімнати би-с ся не дивив, бо не можна, і в дзеркало би-с ся не дивив.
А хлопець каже:
— А хто ж мені їсти дасть? Тут же нема нікого, тільки ви та й я.
— Сідай коло стола і клади руки на стіл. І що скажеш, то тобі й буде. І їсти, і пити.
І дуже йому добре в того пана поводилося. Є що їсти, є що пити і нічого не робив. Але дуже йому хотілося в ті двері заглянути і подивитися в дзеркало. Не втерпів він і на третій день таки подивився туди. А за тими дверми кобила стоїть. Худа-худа. І каже йому:
— Дай мені їсти й пити, бо я голодна.
Дав він їй їсти й пити і пішов подивитись до дзеркала. Подивився Іван, а в него голова золота. А через три дні кобила сказала:
— Тікаймо геть, бо прийде пан і вб’є тебе й мене.
Сів він на кобилу і поїхав. Забігла кобила під міст і сказала:
— Отут я буду тебе чекати і тобою командувати. Іди до царського дому. Там є три дівки і там ти будеш працювати. І аби кожного разу приходив до мене. І щоб ти не знімав з голови шапку, хоч там будуть цар і цариця.
Прийшов він на другий день до кобили, а вона питає:
— Ти був там?
— Був.
— Рано прийдеш до мене знов. Прийшов він рано, а вона каже:
— Сьогодні будете оба з садівником рвати косиці, а завтра — плести вінки. Три вінки, бо там три дівки.
Через день приходить він і каже:
— Ми плели вінки.
— Завтра, — каже, — ти будеш кидати вінками на балкон. До тих трьох царських дівок будеш кидати.
Приходить він на другий день і каже:
— Ми кидали вінками.
— А котра злапала вінок?
— Дві, — каже, — не злапали, а молодша ймила.
— Це, — каже кобила, — буде твоя жінка. А та донька каже до тата й мами:
— Я ся віддаю.
— А за кого? — тато питає.
— За того Івана, що робить з садівником. Рано прийшов він до кобили, а кобила каже:
— Завтра буде весілля.
І зробили на другий день весілля. А цар його незлюбив і вигнав з жінкою в курник. А тут на царя впала війна. Приходить Іван до кобили, а кобила каже:
— Сідай на мене, поїдем на війну.
Приїхали вони туди, а там його царя присіли другі царі. А він його боронить. І сам цар боронився шаблею, а ті насідали на него. Іван кинувся боронити його, і цар не хотячи відрубав йому шаблею палець. І злетіла Іванови шапка, і золота голова блискає.
Цар приїхав додому і каже:
— Якби не той з золотою головою, мали мене там зарубати. Але, на щастя, я мав того чоловіка. Я порубав йому не хотячи руку та й завив-єм своєю хустинкою.
А Іван прийшов додому та й не показує жінці з кишени руку. Але раз якось не хотячи показав. Вона побачила ту руку в хустинці, прийшла до царя й каже:
— Тату, у мого Івана ваша хустинка на руці. То ви Івана порубали. Цар покликав Івана до себе. А він не хотів іти. Сказав:
— Яка мені дорога до царя, така цареви до мене.
Тоді цар іде до него з музикою і просить його. Подивився цар — дійсно його хустинка, підоймили шапку — золота голова. І цар поклав йому на голову свою коруну.
Прийшов він до кобили і розказує їй усе це. А кобила каже:
— Ми вже ся розходимо. Ти будеш царем, а я йду в свою дорогу. І на цім кінець.