Як бідний чоловік цапа здоїв
Українська народна казка Гуцульщини
Був собі роботящий чоловік. Служив він у пана. Косив конюшину на панському поли. А другий пан бачив, що цей чоловік на чужому поли так сумлінно робить, як на своєму. Підходить той другий пан до цего чоловіка на поли й питає:
— Кому ти це робиш?
— Панови.
— А чого ти так щиро робиш?
— Бо він мені платить.
— А скілько він тобі платить за день?
— Платить мені десять ґрейцарів.
— А що ти користаєш з тих десятьох ґрейцарів?
— Два, — каже, — кидаю в болото, два кладу в касу, два — старий борг віддаю, а чотири нам з жінкою.
Пан пішов ї не годен був ніяк це зрозуміти. Приходить він другого дня й питає:
— Що ти мені вчора сказав? Роз’ясни мені це, чоловіче. А цей каже:
— Два кидаю в болото, бо доньці на посаг даю. Другий прийде і це забере. Я з цего не буду мати ніц. А дати треба. А маю ще сина, треба для него шпарувати. Може, я дожию коло него, як мій тато доживає коло мене. А два дав на тата, що маю на утриманню. Віддаю татови старий борг. А з штирьох ми двоє з жінкою користаємося.
А пан йому каже:
— Ти би здоїв цапа на міру? Чоловік каже:
— Як хтось нажене мені цапа, я здою. Пан пішов до того дідича і сказав:
— На завтра поклади на стіл дванадцять царських голів. А як не покладеш, то твоя голова буде покладена.
Іде наймит до пана та й питає:
— Чого, пане, плачете?
— Ти, — каже, — мені нічого не поможеш. Я їздив до адвоката, та й той мені нічого не поміг. І підо мною кінь пук. А завтра маю вмирати.
А цей каже:
— Я вас визволю від цего. Але дайте мені то поле, що я на нім конюшину кошу.
І цей погодився:
— Я дам.
— То кличте свідків і дайте мені на руки документ. І я вас визволю від смерти.
І пан дав йому при свідках такий документ. А він каже панови:
— Віддайте мені ключі від свої каси. Пан дав йому ключі, а той каже:
— Лягайте і спіть на обі вуха. Я, — каже, — за вас відповідаю. Переспали, рано сів той чоловік коло стола і дивиться, коли буде дванадцята година. Вже минула одинадцята. Відкриває він касу і витягає відти дванадцять ґалаґанів із зображенням царської голови. І розкладає їх на столі. А той точно на дванадцяту годину прилітає конем. Утворив двері, а дванадцять царських голів лежать на столі. Та й питає:
— А здоїв-ис цапа на міру?
— Здоїв, — каже, — уже моє то поле, що я на нім конюшину косив.
— То й добре, — сказав той та й поїхав.