Як вовк забажав козенят
Українська народна казка про тварин

Дика коза збудувала собі в лісі хатку і навела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони нікому не одчиняли дверей. Пішла коза по лісу, напаслась досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:

Козенята, почувши материн голосок, миттю кинулись до дверей і одчинились. Коза увійшла, нагодувала діток молоком і знов побігла пастись.

Вовк підслухав, як вона співала, тіко гаразд не второпав, як коза причитувала. Трохи згодом вовк підійшов до козинячої хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:

Козенята пізнали, що не материн голос, і кажуть йому: «Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матусі тоненький голосок!»

Вовк одійшов од козинячої хатки, сів за кущами, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:

Козенята було сикнулись до дверей одчинять, а далі схаменулись, розшолопали, що він не так причитує і голос нерівний, трохи товщий. Тоді вони одмовили йому так: «Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, і вона не так співа».

Вовк з досадою пішов од хатки. Одійшов геть за кущі неподалеко од козенят і сів там піджидать, поки прийде коза, щоб підслухать, як вона буде співать і щоб собі перейнять її голос і причот.

Незабаром прийшла коза і заспівала:

Козенята пізнали свою матінку, одчинили їй і похвалились, що до них хтось приходив і хотів обманить їх. Коза нагодувала діток і приказала їм, щоб вони нікому не одчиняли, а щоб вони не помилились, розказала їм, як вона буде причитувать надалі. Коза переночувала дома, а на ранок чуть зоря подалась пастись. Вовк, дождавшись ранку, став думать, як би ж його умудриться, щоб голос свій підвести під козинячий, а далі почав пробувать свій голос. Завив раз — дуже товсто; завив другий раз — теж не підходе під козинячий голос. Він затяг третій раз самим тоншим голосом, а все ж таки під козинячий не підходив.

Бігла мимо лисиця. Почула вовчий вой і спинилась. Підійшла до його поближче і пита: «Чого ти, вовче, виєш, чи ти дуже оголодав?» — «Та се я, сестричко, пробую свій голос; нагибав козинячу хатку та ніяк не доберусь до них, не одчиняють кляті дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. Так я хочу підібрать ноту, щоб заспівать по-козинячи». — «Ні, вовче, так діло твоє не вигоре; коли хочеш посмакувать козинятинки, так попрохай мене, я тебе научу». — «Научи, спасибі тобі, я тобі оддячу». — «А що ж ти мені даси?» — «Та як доберусь до козенят, так і тобі одного дам». — «Ні, так я не согласна; коли там діло буде, а я зараз їсти хочу; ти принеси мені гуску, тоді научу, як голос поправить».

Вовк согласивсь, побіг добувать гуску. Довгенько вовк никав понад річкою в очереті, все підкрадавсь до гусей і вже надвечір піймав одну гуску. Миттю примчав до лисиці, оддав їй подарок і каже: «Ну, тепер, сестричко, научи, як поправить голос». — «А от що, вовче: ідти ти до коваля і попрохай його, щоб він тобі насталив голос. Тоді ти будеш уміть співать по-козинячи». — «А де ж я буду того коваля шукать?» — «А он там у край села кузня стоїть, туди і йди».

Вовк послухав лисиці, пішов до коваля. Підійшов до кузні і каже: «Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співать по-козинячи». — «А що ж ти мені за це даси?» — «Та я ж не знаю, що ти з мене возьмеш; грошей у звірів не бува, а подарочок який-небудь принесу тобі». — «А от що, вовче, принеси ти мені пару гусей, тоді я насталю голос; тіко щоб гуси були живі».

Вовк помчавсь до річки і почав шастать по березі в очеретах. Забовтавсь бідняга по самі уші, а таки піймав пару гусей, взяв їх обох за крила і повів до коваля. Вовка оскома брала на гусей, хотілось самому їх поїсти, та треба було добиться свого... Приніс гусей до коваля і каже: «Ну, чоловіче, подарок тобі уже приніс, скоріш стали мені голос». — «Добре, вовче, тепер можна взяться і за роботу. Ти, вовче, стань поближче до ковадла, висолоп подужче язик та заплющ очі, а я зараз налагодю, що треба».

Вовк підійшов до ковадла, висолопив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль взяв мерщій самий більший молот та як торохнув вовка по лобу! Він, бідняга, і не ворухнувсь. Коваль тоді зняв з вовка шкуру, одвіз на базар, продав за п’ять рублів, а гусей оставив собі на заріз. А козенята остались живі, здорові.