☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як вовк забажав козенят
Українська народна казка про тварин

Дика коза збудувала собі в лісі хатку і навела там собі діток. Коли виходила коза з дому пастись, так діткам наказувала, щоб вони нікому не одчиняли дверей. Пішла коза по лісу, напаслась досить, вернулась додому, підійшла до дверей і заспівала:

Діточки мої, козеняточка,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!

Козенята, почувши материн голосок, миттю кинулись до дверей і одчинились. Коза увійшла, нагодувала діток молоком і знов побігла пастись.

Вовк підслухав, як вона співала, тіко гаразд не второпав, як коза причитувала. Трохи згодом вовк підійшов до козинячої хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:

Козеняточка, мої хлоп’яточка,
Одсувайтесь, одчиняйтесь;
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!

Козенята пізнали, що не материн голос, і кажуть йому: «Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матусі тоненький голосок!»

Вовк одійшов од козинячої хатки, сів за кущами, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:

Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша мати прийшла,
Молочка вам принесла!

ЯК ВОВК ЗАБАЖАВ КОЗЕНЯТ — Українська Народна Казка Про Тварин
ЯК ВОВК ЗАБАЖАВ КОЗЕНЯТ — Українська Народна Казка Про Тварин

Козенята було сикнулись до дверей одчинять, а далі схаменулись, розшолопали, що він не так причитує і голос нерівний, трохи товщий. Тоді вони одмовили йому так: «Не одчиним, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, і вона не так співа».

Вовк з досадою пішов од хатки. Одійшов геть за кущі неподалеко од козенят і сів там піджидать, поки прийде коза, щоб підслухать, як вона буде співать і щоб собі перейнять її голос і причот.

Незабаром прийшла коза і заспівала:

Козеняточка, мої діточки,
Одмикайтесь, одчиняйтесь;
Ваша матінка прийшла,
Молочка вам принесла!

Козенята пізнали свою матінку, одчинили їй і похвалились, що до них хтось приходив і хотів обманить їх. Коза нагодувала діток і приказала їм, щоб вони нікому не одчиняли, а щоб вони не помилились, розказала їм, як вона буде причитувать надалі. Коза переночувала дома, а на ранок чуть зоря подалась пастись. Вовк, дождавшись ранку, став думать, як би ж його умудриться, щоб голос свій підвести під козинячий, а далі почав пробувать свій голос. Завив раз — дуже товсто; завив другий раз — теж не підходе під козинячий голос. Він затяг третій раз самим тоншим голосом, а все ж таки під козинячий не підходив.

Бігла мимо лисиця. Почула вовчий вой і спинилась. Підійшла до його поближче і пита: «Чого ти, вовче, виєш, чи ти дуже оголодав?» — «Та се я, сестричко, пробую свій голос; нагибав козинячу хатку та ніяк не доберусь до них, не одчиняють кляті дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. Так я хочу підібрать ноту, щоб заспівать по-козинячи». — «Ні, вовче, так діло твоє не вигоре; коли хочеш посмакувать козинятинки, так попрохай мене, я тебе научу». — «Научи, спасибі тобі, я тобі оддячу». — «А що ж ти мені даси?» — «Та як доберусь до козенят, так і тобі одного дам». — «Ні, так я не согласна; коли там діло буде, а я зараз їсти хочу; ти принеси мені гуску, тоді научу, як голос поправить».

Вовк согласивсь, побіг добувать гуску. Довгенько вовк никав понад річкою в очереті, все підкрадавсь до гусей і вже надвечір піймав одну гуску. Миттю примчав до лисиці, оддав їй подарок і каже: «Ну, тепер, сестричко, научи, як поправить голос». — «А от що, вовче: ідти ти до коваля і попрохай його, щоб він тобі насталив голос. Тоді ти будеш уміть співать по-козинячи». — «А де ж я буду того коваля шукать?» — «А он там у край села кузня стоїть, туди і йди».

Вовк послухав лисиці, пішов до коваля. Підійшов до кузні і каже: «Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співать по-козинячи». — «А що ж ти мені за це даси?» — «Та я ж не знаю, що ти з мене возьмеш; грошей у звірів не бува, а подарочок який-небудь принесу тобі». — «А от що, вовче, принеси ти мені пару гусей, тоді я насталю голос; тіко щоб гуси були живі».

Вовк помчавсь до річки і почав шастать по березі в очеретах. Забовтавсь бідняга по самі уші, а таки піймав пару гусей, взяв їх обох за крила і повів до коваля. Вовка оскома брала на гусей, хотілось самому їх поїсти, та треба було добиться свого... Приніс гусей до коваля і каже: «Ну, чоловіче, подарок тобі уже приніс, скоріш стали мені голос». — «Добре, вовче, тепер можна взяться і за роботу. Ти, вовче, стань поближче до ковадла, висолоп подужче язик та заплющ очі, а я зараз налагодю, що треба».

Вовк підійшов до ковадла, висолопив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль взяв мерщій самий більший молот та як торохнув вовка по лобу! Він, бідняга, і не ворухнувсь. Коваль тоді зняв з вовка шкуру, одвіз на базар, продав за п’ять рублів, а гусей оставив собі на заріз. А козенята остались живі, здорові.

Як вовк забажав козенят. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 123. Записав П. Тарасевський в м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. від Є. Чередникової. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 42—44. Паралелі: Українські народні казки. В трьох книгах. Упорядкував акад. М. Возняк, кн. 1, К., 1946; кн. 2, 1947. . І. стос. 53—56; Ю. А. Яворский, Памятники галицко-русской народной словесности, вып. 1, К., 1915., стор. 161—162; Афанасьєв, стор. 75—77; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 461; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 134—137. Дана казка (з деякими відмінностями) записана також на Чернігівщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР. . ф. 1-6, од. зб. 679, арк. 13—14), Херсоншині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 833, арк. 42), Волині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 29-3, од. зб. 294, арк. 10) та в інших районах України. В одному з варіантів, записаному на Чернігівщині, замість образу «вовка» фігурує образ «змії» (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-2, од. зб. 278, арк. 197); у запису з Харківщини — образ «лисиці» (Відділ рукописів Інституту етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР (Москва)., ф. 22, од. зб. 331, арк. 66—68). Див. також: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 867, арк. 18.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова