☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як вовк хотів з’їсти чоловіка
Українська народна казка про тварин

Хотів вовк з’їсти чоловіка, бо всяких звірів їв, а чоловіка не їв ніколи. Прийшов вовк до царя звірів лева і каже йому:

— Я хочу з’їсти чоловіка. А лев йому каже:

— Ти, вовче, нищиш все, що бачиш.

— Царю добрий, — каже вовк, — мені хочеться з’їсти чоловіка.

— Ну, добре, уже я тобі дозволю, — каже лев.

І один раз ішов хлопець в школу, а вовк побачив і питає, чи можна його з’їсти. А лев каже, що хлопця не мож їсти, бо він ходе в школу. Тоді йшов старий дід.

— Сего мож їсти? — каже вовк.

— Ні, не мож, — каже лев, — бо це дуже старий, і там тільки шкура та кістки, а м’яса немає.

Тогди ішов вояк. А вовк увидів і питає:

— Сего мож їсти?

— Мож, — каже лев.

Вовк підійшов до вояки і каже:

— Я маю дяку тебе з’їсти. Вояка це вчув і каже вовку:

— Я йду вмитись; не будеш же ти мене їсти невмитого?! Вовк йому дозволив. Вояк пішов, вмився і попросив утертись у вовка хвоста, бо нема чим витертись.

Вовк дав свій хвіст, а вояка взяв і обкрутив хвіст кругом руки. Тогди взяв палку і зачав бити вовка, то вовк ледве вирвався, і хвіст лишився у руках.

Прибіг до царя звірів; і питає цар:

— Ну, що, добре м’ясо з чоловіка? А вовк каже:

— Більше м’яса людського ніколи не буду хотіти їсти.

Як вовк хотів з’їсти чоловіка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 157. Зап. В. Т. Ткаченко в 1961 р. v с. Косівська Поляна Рахівського р-ну Закарпатської обл. від Д. Д. Руснака (70 р. ). Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-7, од. зб. 99, арк. 23—24. Паралелі: Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1895—1916., т, IV, 1898, стор. 165—167; Сборник материалов по малорусскому фольклору. Собрал Ал. H. Малинка, Чернигов, 1902., стор. 327—328; Дзвінок. Письмо ілюстроване для дітей і молоді, Львів, 1890—1913., 1905, ч. 16-17, стор. 274—275; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 106—107; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 345—349; Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 64; Spievajúca lipka. Rozprávky západných Slovanov. Vybral a pripravil prof. dr. Pawol Nedo, Lipsko, s kolektívom odborníkov z etnografických pracovísk v Bratislave, Prahe a Waršawe, «Mladé Letá», Bratislava, [1972]., стор. 312—313. У різних варіантних відмінах твору чоловік показує свою силу перед звіром (ведмедем, левом) по-різному. Так, в казці, записаній на Лемківщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 29-3, од. зб. 259, арк. 18—19), селянин радить ведмедеві засунути лапу у розщеплену ялицю, а потім вибиває звідти клин. У закарпатському варіанті (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-3, од. зб. 512, арк. 17—18) ведмедя провчає «хлоп з сокирою». В казці, записаній в Галичині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 28-3, од. зб. 157, арк. 12), лева перемагає «чоловік з кресом». Див. також: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-4, од. зб. 512. арк. 4—5.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.