Як вівця біду прогнала
Українська народна казка Гуцульщини

Були два брати, один був багач, а другий бідний. І цей бідний ішов зичити кварту муки в багача. А багач каже: — Що ти лиш зичиш та й зичиш, і не віддаєш? А той каже:

— Піду в четвер на ярмарок, куплю і тобі віддам всю разом.

Іде цей у четвер на ярмарок і надибає гуцула. А гуцул гонить великий бутей овець. І з тим гуцулом він дійшов аж на торговицю. А тоді цей бідний пішов помежи люди. Там йому ґрейцар дали, там два, там три. І вертається він знов т’цему гуцулови. Дивиться на ті вівці. А гуцул питає його:

— Ґаздо, що ви, хочете купити?

— Ай, я не маю грошей. Але люблю на то хоть подивитися.

Та й відступився бідний чоловік від гуцула. Гуцул собі вівці продає, а він відступився. Походив, походив та й вертається ід’цему гуцулови знов. Лишиться на вівці.

А одна вівця була найкраща. З двома ягнятами. Приходить та вівця і цему чоловікови лиже руки. А гуцул знов питається його:

— Ґаздо, що ви, купуєте? Каже він знов:

— Не купую, але люблю подивитися на це. Та й уступився він знов.

Розпродав гуцул вівці, уже мало їх у него є, а ця вівця знов підходить ід’цему чоловікови і лиже йому руки. Тоді гуцул питається:

— Котру вівцю найбільше любиш? А він каже:

— Всі файні.

А ця найкраща все руки йому лиже. Тоді гуцул бере ту вівцю з ягнятами наперед себе і дав тому чоловікови.

— Беріть це за моє здоров’я.

Чоловік подякував і зачав цілувати його в руки, в ноги. А гуцул сказав:

— Бери одно ягня на руки, і вівця за тобою піде.

Чоловік ягня на руки, гуцулови — «дай Боже здоров’я» і з ярмарку т’хаті.

Діти визирають тата. І кричать на маму:

— Мамо, мамо, ходіть, тато овечку гонять з двома ягнятками. Овечка перша заходить до хати і зразу на піч. І ногою дуб!

— Вступися, Бідо, з хати!

А Біда на грєди. А вівця знов дуб.

— Вступися відти!

А Біда на комин. Вівця знов дубнула ногою.

— Вступися відци! Тут мої будзи мають схнути. А Біда в запічок. А вівця знов ногою дуб!

— Вступися відти, тут мої ягнята мають бути. Біда пішла відти та й під піч. А вівця знов дуб.

— Вступися, Бідо, відци! А Біда питає вівці:

— А де я маю бути?

— Геть іди собі аж поза ворота.

Відпровадила вівця Біду поза ворота, а вона там сіла й плаче. І приходить ід’ній брат-багач, Ід’Біді. І питає:

— Чого ти плачеш? А вона каже:

— Привів ґазда собі старі кудла і ще двоє малих кудлачат. І мене вигнали.

— Ходи, — каже, — до мене. Діти зараз займуть стару кудлу й кудлачат пасти, а ти тоді підеш на своє місце.

Завів багач Біду до себе та й пантрує. Діти бідного брата вигнали вівці пасти, а він це вздрів та й каже Біді:

— Йди вже, діти вже займили вівці. А Біда каже:

— Ти мій, а я твоя, і я би вже до него не пішла. Приходить багач до бідного брата і свариться:

— Що ти наслав на мене свою Біду?! (А в него вже все погоріло.)

А бідний брат йому каже:

— Ти нащо йшов її брати? До тебе хтось гонив її?

І багатий зробився бідним, а бідний став багатим. І на цім усе ся закінчило.