Як віл, свиня, баран, гусак і кугут зимували
Українська народна казка Бойківщини

Було се у місяцю січню. Була зима. Зібрався віл і йде дорогою. Здибує барана. Баран каже:

— Де ти йдеш?

— Утікаю від снігів. Шукаю теплого літа, сонця.

— Ходи зо мною, будеме ходити вдвох, буле веселіше.

Ідуть уже вдвох, здибують свиню. Іде свиня рохкаючи і звідається:

— Де ви йдете?

— Тікаєме від снігів, від морозів. Шукаєме теплого літа і сонця. Ходи з нами, будеме ходити втрьох, буде веселіше.

І йдуть уже втрьох. Ідуть і здибують гусака. Гусак звідається:

— Де ви йдете?

— Тікаєме від снігів, від морозів. Шукаєме теплого літа і сонця. Ходи з нами, буде веселіше.

І йдуть уже вштирьох. Здибують кугута.

— Де ви йдете? — питає кугут.

— Тікаєме від снігів, від морозів. Шукаєме теплого літа і сонця. Ходи й ти з нами. Буде нам веселіше.

І йдуть уже вп’ятьох.

Дойшли вони до лісу, а тут уже ніч. І мороз, і студено. Звідається віл:

— Де будуме ночовати?

Баран каже:

— У мене шуба груба, з вовни. Я буду тут ночувати, мені не студено.

Свиня каже:

— Я зариюся в старе листя, і мені не буде студено.

Гусак каже:

— У мене шуба груба, з пір’я, я не замерзну.

А віл каже:

— У мене шерсть мала, і я тут ночовати не буду, бо я замерзну.

І пішов він лісом, шукаючи теплого сонця. І знайшов на краю ліса коло ліса пустий будинок. Коло того будинку обороги з копаницею, стіжки з сіном, а в стодолі зерно — все там є. Попоїв віл, напився води, зайшов до стайні в тепле місце і ліг собі. І спочиває спокійно.

Через якийсь час щось стукає в двері. Віл ся звідає:

— Хто там?

— Я, баран. Пущай, бо замерзаю.

А віл каже:

— Я не пущаю. Ти казав, що в тебе шуба груба, з вовни, що ти не замерзнеш.

— Пущаю, бо замерзаю. Бо як не пустиш, то виб’огами дерево із стіни і ти замерзнеш.

Пустви віл. Баран попоїв, бо є все, і ліг собі коло вола в теплі. А тут знов щось стукає.

— Відчиняйте, бо замерзаю.

А віл ся звідає:

— Хто там?

— Я, свиня.

— Ти казала, що зариєшся в листя, що ти не замерзнеш. Я не пущаю.

— Пущай, бо замерзаю. Як не пустиш, буду рити, попідриваю фундамент, і ти замерзнеш.

Свиня ввійшла, а там і кромплі, там і зерно, попоїла, сита. І лягла собі коло них спочивати в теплі. І знов хтось стукає. А віл ся звідає:

— Хто там?

— Я, гусак, відчиняйте, бо замерзаю.

— Ти казав, що в тебе шуба груба, з пір’я, що ти не замерзнеш. Ночуй там.

— Пущайте, бо я стану шолопати мох з шпар, ви шолопаю його та й будуть діри. І ви позамерзаєте.

Пустили. Ввійшов гусак, надзьобався зерна і ліг спочивати коло них у теплі. А тут щось знов стукає в двері. Віл ся звідає:

— Хто там?

— Я, кугут. Пущайте, бо замерзаю.

— Ти казав, що в тебе шуба груба, з пір’я, що ти не замерзнеш. Ночуй там.

— Пущайте, бо як не пустите, то вилечу на повалу, порозгрібаю глину, будуть діри, і ви позамерзаєте.

Пустили й кугута. Кугут надзьобався зерна і сів коло них спочивати. З тої радости, що ситий він і тепло ночувати йому, він як запіяв два рази. А лисиця вчула то та й прибігла. Вона завітрила в шпари, що там є й кугут, і гусак, і свиня, і баран, і віл. І побігла лісом, і повіла вовкови, медведеви, що там є й кугут, і гусак, і свиня, і баран, і віл.

—…Буде нам їсти всім на всю зиму.

І тоді каже медвідь до вовка:

— Іди наперед і стукай. Бо як щось не то, то в тебе ноги прудкі та ти втечеш.

Вовк каже:

— Іди ти, бо ти найсильніший звір у лісі.

Пішов медвідь. Стукає. Усі понапуджувалися: кугут, гусак баран і свиня. І всі тиснуться до вола. А віл каже:

— Тихше, тихше. Не бійтеся.

Відчиняє віл двері. Кидається медвідь на вола. А віл як ухопив медведя на роги, як притиснув до стіни. А баран підскочив та б’є рогами. А свиня рве за шкіру. А гусак як став за шерсть рвати. А кугут як вилетів горі на дах та як запіяв:

— Кукуріку! Кукуріку!

І звірі напудилися. Їм причулося, що гойкає: «Заріжу! Заріжу!» Такий сильний звір! Кричить: «Заріжу!» Та й повтікали звірі лісами. Та й більше не приходили.

А вони собі всі прожили в теплі до місяця мая. І їсти мали що. А в місяцю маю, коли вже трава виросла, порозходилися вони. І пішли кожний совєю дорогою.