Як гордий цар бідував
Українська народна казка Бойківщини

Прийшов цар до церкви. А священик читав, що Бог може в хвилі дати чоловікови добре, а в хвилі може дати й зле. І цар розсердився і коли виходив з церкви, то приказав тих три картки з Євангелії видерти, а священика того заарештувати. І заарештували його, бо цар мав право. І думає цар: «Я нись царем, а завтра можу бути нічим? Того не може бути».

Прийшов цар додому і сів обідати, а тут увійшов хлопчик та й каже:

— Ти, царю, тут обідаєш, а я переходив через ліс і бачив: там пасе олень, а на нім роги золоті.

Цар оставив обід і приказав хлопцям посідлати коней для себе й для нього. Входять в ліс — точно олень пасеться красний, а на нім роги золоті. І цареви не охота його бити, а охота поїмати його живого. І приказав хлопцям обступити оленя і поїмати живим. Вони коні оддали двом, а всі решта обступили оленя в кільце. Обступили, коли дивляться, а олень уже далі. Вийшов так, що вони й не бачили, як. І далі пасеться недалеко від них. То вони ще раз обступили його в кільце.

На третій раз олень подався вниз. А там велика вода, глибока й широка. Цар приказав обступити його з трьох сторін. А з четвертого вода. Думав собі цар так: «Скочить у воду — уб’єме в воді». Вони дивляться, а олень уже за водою пасеться. Цар каже:

— Хлопці, я розбираюся. Беріть мого коня й одіж. А я, — каже, — сам плину за ним і його вб’ю.

Хлопців цар з собою не брав, бо вони не вміли пливати і були би потопилися. І поплив цар. Хлопці дивляться, а цар уже коло них, вбирається в свій мундур і сідає на свого коня. І говорить хлопцям:

— Їдеме додому.

І поїхали.

Прийшов цар додому та й говорить своїй жоні так:

— Три роки я з тобою діла не буду мати ніякого. Або жий зо мною, або як хочеш.

А вона собі подумала: «Що з тобою є? Лишу тебе і піду за наймичку? Нє, буду далі з тобою».

А це був не той цар, це був другий. А той цар, що поплив за оленем, переплив на другий бік — нема оленя. Вертається він туди, де оставив коня і одіж. Приходить — ні коня, ні війська, ні його вбрання. Що ж йому робити? Сам не знав, що робити. Іде пішки додому голий, босий, мокрий. Іде лісом, а атм здоровий-здоровий пастух пасе худобу. Цар іде попри нього, а він йому не кланяється, той пасак. Цар сказав:

— Що ти мені не поклонишся, як я цар цієї країни?

А той пасак його батогом по плечах та по плечах.

— На тобі, — каже. — Цар якраз їхав тут з військом. А не ти, — каже, — цар. Ти себе царем називаєш?

Та й ще батогом його по голих плечах насвистав.

Виходить він на чисте поле. А два люди щось роблять на поли. Він каже тим людям:

— Будьте добрі, зберіть мене якось, бо я переходив через ліс, а там мене здибали бандити і з мене одіж здерли. І я остався голий.

Один зняв з себе сподні, а другий загартку. І він пішов до свої столиці. Та й зразу не йде до свої жінки, бо він сам не знає, що з ним сталося, а зайшов, значить, до сусідської жінки. І просить тоту жінку:

— Дай мені кавалок паперу і олівця.

Тота жінка дала йому папір і олівець, і він написав до свої жінки: чи вона його прийме за чоловіка, чи не прийме? Тота жінка понесла листа до царевої жони. Принесла і дала того листа воякам, аби передали царевій жінці. Бо хто би її саму до царя допустив? Царева жінка того листа прочитала і на другім боці написала: «Нехай приходить».

Тота жінка приходить до нього віддає йому того самого листа. Він прочитав, що жінка написала, і з тим листом приходить до царської брами. А там його не пускають. Питають:

— Що хочеш?

Каже він:

— Я хочу би сюди вийшла цариця.

Вона виходить і дивиться на нього. І не пізнає. І говорить йому:

— Що ти хочеш від мене? В мене чоловік є, як і був.

І приказала двом воякам взяти нагайки, вивести його на вулицю і дати по разу. Та й най іде, куди хоче.

І він пішов і пішов. Заходить до господаря та проситься наймитом. А господар питає:

— Що ти можеш робити?

А він говорить:

— Що скажеш, то я буду робити.

Господар говорить:

— Іди з хати. Я такого найму, що він усе може робити.

Він пішов далі і вийшов з сільської дороги на велику світову дорогу. І став і стоїть, і думає, куди йти. Чи туди, чи туди? І не знає, куди йти. Дивиться, ідуть з єдної сторони по тій дорозі люде і наближаються до него. Наблизилися вони, а він низько поклонився їм і питає:

— Куди, панове, йдете?

А вони йому кажуть:

— Ти не видиш, що ми всі жебраки? Єден руки не має, другий не видить, третій на ногу кривить. Ми всі жебраки. Ми йдеме, бо тут буде празник. То хтось дасть грошей, хтось хліба.

Він їх просить:

— Озміт мене з собою.

А вони йому відповідають:

— Як тебе брати, як ти годен, здоров? Хто тобі що дасть?

А той старший межи ними говорить йому:

Ми озмеме тебе з собою, як будеш оті мішки, що ми носим, носити за нами. Ми скинем їх у єден мішок, і ти будеш носити. Бо ти годен. І де будуме ночувати, там хату маєш замести, і підлоги помити треба буде. І будеш з нас білизну прати.

Він на все погодився, сказав, що все буде робити. І вони скидали в єден мішок всі порожні мішки свої, і він той мішок за ними носив.

І коли там прийшли на той празник, вони там розложилися, де люде переходили — той там, той там, — а його назад, назад. І люде давали їм то грошей, то хліба. І жебраки несли той хліб до нього, а він складав у мішок та вже й сам при тім їв.

І так він ходив з ними три роки. А в три роки той цар, що був на його місці і керував країною, зробив великий обід. Приготовився він добре і запросив на той обід усіх жебраків, де які були по всій країні. Прийшов і він з жебраками, колишній цар.

Ті всі люди позасідали кругом-кругом поза столами. А він у самий куток сів, бо він не каліка і йому було встидно сидіти посередині.

А по тій гостині цар, що був на його місці, взяв скриньку з грішми. І там були всі однакові гроші, чи то по п’ять рублів, чи по десять, не можу сказати. І по гостині дає кожному гроші. Аж прийшла черга до нього в куток. А напроти нього сидів його товариш. І тому товаришеві вистачило грошей, а йому вже не вистачило. Не було вже у скриньці грошей. Йому одному не вистачило. І питає той:

— Що ти за єден, що всім вистачило, а тобі одному не вистачило. Ти грішник який чи що?

І тоді всі люде, що були, розійшлися, а його забрав цар до іншої кімнати. І приказав цар там його вмити, побрити, обчистити. І віддав йому все його царське вбрання. І тоді питає його:

— За що-сь три роки бідував? Чи знаєш? — каже. — а тепер іди ід’свої жінці, і царюй, і добре державою прав, щоби всьому народу було добре. А про то, що з тобою було, не кажи свої жінці, і нікому не кажи. До смерти свої не кажи.

І ніхто не знав, що сталося.