Як допоміг чоловікові придорожній
Українська народна казка Бойківщини

Вженився молодець, і жона його вмерла. І сказав він:

— Я більше таку негодну не буду брати, щоби вмирала. Возьму собі вже годну жону.

І взяв він собі «годну жону». І з тою жоною здобув собі дитину. Тота жона любить іти кожного вечора на вечорниці, в корчму. А на нього господарку лишає. І лишає тоту дитину, щоби доглядав. А якщо він то не зробив у порядку, вона його била, що не так то зробив, як то мало бути.

Ішли три подорожні і попросилися до нього на ніч. Він сказав:

— Я би вас прияв, айбо я боюся жінки свої. Бо як прийде вночі моя жінка, то буде я мене бити за то, що я вас прияв, і вас буде бити.

Єден з тих подорожніх сказав:

— Підеме далі.

А другий каже:

— Ніт. Переночуєме. Увидиме, що то за жінка. Як піб’є нас, то піб’є.

І вночувалися вони там. Заніс він їм соломи, вер серед хати на підлогу, і звідається єден:

— Як то є, що ти так боїшся жінки?

— Вона, — каже, — така, що як прийде пізно вночі, то ня б’є, якщо я то не поробив, що вона казала. І двері мають бути відімкнені, бо якби я замок двері, вона би мене дуже била.

Тоді єден подорожній каже:

— А ти тепер двері замкни.

Він так і зробив. Замок двері. Приходить жона ід’дверям, хоче отворити — двері замкнені.

— Нащо ти замкнув двері?! — гойкає жінка. — Я тобі за то дам! Буду тебе за то бити.

Іде він відмикати і йде з ним той подорожній. Він відімкнув двері, а вона:

— Нащо ти двері замок? Я тобі за то дам!

Він каже:

— Тихо будь, бо в нас три чужі чоловіки ночують.

А вона йому:

— Я тебе наб’ю і тих трьох чоловіків наб’ю. Чого вони тут на ніч прийшли?

А той подорожній, який вийшов з ним, їмив її в потемку і почав бити. Той б’є, а чоловік каже:

— Тихо будь! Я тобі казав, тихо будь, бо тут чужі люди.

Той чоловік її б’є, а вона думає, що то б’є ґазда. А то темно, не видно, хто б’є. набив її добре той чоловік, зайшов тихо до хати і ліг собі. Увіходять до хати й вони, чоловік і жінка. Він їй розказує:

— Клади огня, лади людям вечерю, бо вони не вечеряли.

Вона ту вечерю ладила і плакала.

— Так ня бив, що ще ня на життю ніхто так не бив.

А чоловік сказав:

— Аби-с знала! Тихо будь! Уже на вечорниці я піду, а не ти.

І вже жінка до корчми і на вечорниці не ходила й чоловіка не била.