Як дурний телицю продав
Українська народна казка Бойківщини

Був господар і мав три сини. І один з них третій, був неповного розуму. Коли батько вмирав, то на двох синів лишив весь маєток, який мав: коні, воли, корови. А третьому сказав так:

— Є в нас така ялівка, що скоро буде з телям. То візьмеш собі ту ялівку.

Батько вмер, похоронили його. А дурний каже:

— Но, мені батько відказав ялівку, віддайте її мені.

А браття говорять:

— Що, ти не чув, як батько казав? Казав, щоби ми ялівку вигодували на корову та тобі корову дали. Та будеш мати молоко.

— Нє, — каже, — віддайте мені тепер. Я не хочу ніякої корови, віддайте мені ялівку.

І дали йому. Узяв він шнурок і повів ту ялівку в ліс. І прив’язав до дерева, а сам десь відійшов. Вертається, а ялівки вже нема. А він собі взяв дрючок і почав те дерево бити і питати, де воно ялівку діло. А то дерево було дуплисте. Ще як ходив Добош і забирав у панів гроші, ті гроші якраз у те дупло зсипали. Як ударив він по ньому раз, другий раз, дупло провалилося і з нього посипалися гроші. Все, значить дерево йому платить за ялівку. І бив він доти, доки не висипалися всі гроші. І велика купа грошей насипалася там. Тоді він пішов назбирав ріщя і ті гроші накрив. Та й побіг бігом домів. Прибіг та й кричить до братів:

— Запрягайте коні, бо я стільки грошей узяв за ялівку, що треба везти кіньми.

А браття до нього говорять:

— Ти, дурню, хто тобі таке видумав?! Хто тобі такі гроші дасть?

Не хотять дати коні. Але він сам запрягає коні. Наклав на них хомути, причепив до воза. Ну й що їм робити? Каже один до одного:

— він дурний. То будемо з ним битися чи що? Їдь з ним, — каже брат до брата, — та привезете дров з лісу.

Єден брат має з ним їхати до лісу. А він забіг до хати, та де який порожній мішок був, він усі в віз. Виїхав він якраз ід’тому дереву, відкриває ріщя, а там велика купа грошей. Вони збирають гроші в мішки. Повні мішки не набирають, би було їм неважко висадити на віз.

Визбирали вони всі гроші, назбирали трохи дров, прикрили ними гроші і їдуть додому. Приїхали і занесли всі гроші до комори. І говорять браття до того дурного:

— Іди до попа і позич маці. Та й будемо міряти гроші.

А він приходить до попа і говорить:

— Отче, позичте маці. Бо я продав свою телицю за стільки грошей, що треба переміряти.

А піп сміється.

— Ти, дурню! Хто тобі стільки грошей дав, би ти міряв мацею?

А попадя каже:

— Дай, дай. Їх батько помер та зосталося зерно, то ходять переміряти його.

Так говорить попадя до попа, і піп дав дурному мацю. Вносить він ту мацю, дає браттям, і починають міряти гроші і сипати в скриню.

А близь кого хати була стежка і нею часто переходили люде. Браття кажуть дурному:

— Іди й стій там. Якби хто йшов, то свисни на нас. Би хто не побачив що ми гроші міряєме.

А піп що придумав? «Ану йду подивлюся, що вони там міряють». Та й іде до них піп. А той стоїть з дрючком. Піп попри него йде, а він свиснув попа дрючком по голові та й забив його. І вертається ід’братам і каже:

— Ви чули, як я свиснув?

А вони кажуть:

— Та де? Ми не чули нічого.

— Ну, — каже, — як-исте не чули, то ходіть та побачите. Ще ногами трепле там.

Ну й що їм робити? Тихонько викопали яму та й попа закопали.

А то було в ніч з суботи на неділю. А в неділю посходилися люде до церкви. Посходилися й чекають попа. Прийшов і той дурний до церкви. Прийшов та й каже:

— Люде, чого чекаєте? Не чекайте попа, бо я його сночі свиснув. Його вже нема. Брати викопали яму і його похоронили.

Але брати вночі, як він заспав, попа відкопали і похоронили в іншому місці, а на тому місці закопали собаку.

А дурний у церкві далі говорить:

…- Як не вірите, що я свиснув попа і браття закопали, то йдіть я вам покажу, на якому місці він закопаний.

Люде приходять — точно є могила свіжа. Відкопують, а там собака. І дурневої правди не було, пропала, як той піп.