Як дід до царя їздив
Українська народна казка Бойківщини

Жив собі дідо. Старенький він уже був, старенький. І мав поле. То поле називалося Кульбака. Половина поля була дідова, а половина — панова. Дідо мав корову. Корова називалася Плавуша. Погнав він корову пасти. Як то звичне, старенький дідо курив файку. Дивиться — їде поїзд. Він став махати руками, щоби поїзд став. Поїзд став. — Пане, дайте мені грани. А то не маю чим прикурити файку. Машиніст каже:

— Дідусю, ходіть, залазьте сюди.

Дідо сів у паровоз, а машиніст за важелі — і поїхали. Так що дідо й не помітив, що він їде. А потому подивився, а він їде в паровозі.

— Ох, де ж моя Плавуша! — гойкає дідо.

Дідо мав уже коло ста літ. І заїхав він у тім паровозі аж до Відня. Машиніст каже:

— Дідусю, Відень!

— Ну то й добре, мені того й треба. Я піду до пана царя на скаргу. Подякував машиністови й пішов.

Заходить дідо в оден парк. На лавці хтось лишив аркуш паперу. Дідо взяв той папір та й рисує свою Кульбаку. Рисує вугликом, що з файки взяв. «Половина Кульбаки панська, а половина моя».

А тою доріжкою надійшов сам цар. Став коло діда й дивиться, що той робить. Та й питається:

— Дідусю, що ви робите?

— Рисую поле своє. Воно називається Кульбака, то поле. Половина поля панська, а половина — моя. Ото моя бульба, то моя капуста, то мої буряки, а то жито. А панська худоба йде і робить мені шкоду.

І вугликом то все рисує.

—...Їду до пана царя на скаргу. А то я свому панови скаржився, а пан собі з того нічого не робив. І далі робив мені шкоду. Цар говорить:

— Ідіть, дядьку, до царя. Пан цар вам щось допоможе.

І пішов собі цар. Попередив він дядька і сказав варті, би такого-то дядька пустили. Вони всі зібралися, міністри, придворні. Зібралися всі на нараду. Тут приходить дідусь. Цар увидів, що то він.

— Сідайте собі, діду.

І дідо сів на крісло. Вони обговорили свою справу, цар з придворними, і тоді питається цар:

— Що у вас, діду? Чого ви до нас прийшли? З якою скаргою? А дідо говорить:

— Я маю карту. Я її нарисував і вам подам.

І подав дідо свій папір придворним. Вони всі дивилися, єден другому подавав, і не могли розібрати, що то таке. І подали цареви. Цар подивився й говорить:

— Ага, дідусю, то ваше поле? Називається тото поле Кульбака?

Дідо говорить:

— Так, так.

— Ото половина поля панська, а ото — ваша? А дідо знов говорить:

— Так, так.

— Ото ваша капуста?

— Так.

— А то ваша бульба?

— Так.

— Ото ваші буряки, а ото жито?

— Так.

— Ото панська худоба йде і робить вам шкоду?

— Так.

Тоді цар узяв і виписав йому документ.

— Дідусю, тепер усе поле буде ваше. І та половина Кульбаки, що панова була, тепер буде ваша.

Ударив цар печатку, і всі придворні порозписувалися на тому документі. А дідо говорить:

— Панове, царська голова — то не з... А вони підняли шаблі і крикнули:

— Віват дядькови! А дядько говорить:

— Панове, ваше «вівать» угору, а моє вже надолину.

І поїхав додому. Показав панови документ, що ціла Кульбака його. Не має вже пан до тої Кульбаки ніякого права. А дідова Плавуша такой того дня сама прийшла додому. І дотепер дідо гонить Плавушу пасти. На свою Кульбаку.