Як жид з Василем у спілку увійшов
Українська народна казка Гуцульщини

Був бідний чоловік і мав багато дітей. Він не мав з чого жити, а лиш все ловив рибу. Наловить, щось зварить, щось спече, а дещо продавав. Одного разу пішов він рано на ріку, дивиться, а там у воді велика риба пливе. І не має куди вийти, бо спала вода. Він ту рибу зловив, узяв під паху й каже:

— От попало мені щастя. Вторгую файні гроші, буде за що купити дітям їсти.

Іде він попри корчму, а там сидить жид.

— Чуєш, Василю, що ти несеш?

— Рибу.

— Де ти імив її?

— У ріці.

— Ходи в корчму, дам тобі чарку випити. Пішов Василь, випив чарку. А жид каже:

— Ти знаєш що? Сьогодні нашому панови день рожденія. Занесім йому ту рибу в подарунок, і він нам файні гроші заплатить, і ми поділимося.

Пішов Василь з жидом до пана. А пан ще спить. Каже жид служниці:

— Виклич мені пана.

Розбудила вона пана, і пан вийшов. Поклонилися вони панови, і каже жид:

— Пане, купіть у нас на ваш день рожденія цю рибу. Жид говорить, а Василь мовчить та слухає.

— Що дати за цю рибу? — питає пан.

— П’ятьдесять злотих.

— Добре, я дам п’ятьдесять злотих, — каже пан. А Василь каже:

— Пане, я цю рибу імив, а не жид. Я не хочу грошей. Я хочу, щоб ви дали по двадцять п’ять гарапників на голий зад мені та й цему моєму спільникови.

Каже жид:

— Василю, що ви робите? Та не ліпше взяти по двадцять п’ять злотих, як по двадцять п’ять буків?

А Василь каже:

— Як я сказав, так і буде. Моя риба.

І пан на це пристав. Викликає він двох гайдуків. А третій має рахувати.

— Хто перший? — питають.

— Та мій спільник, — каже Василь.

Жид не хотів, не хотів, але мус. І дістав двадцять п’ять на зад. А пан каже:

— Василю, сідайте на крісло. Дадуть і вам.

— Він у мене добрий товариш, дає мені в корчмі горівки. Я дарую йому й своїх двадцять п’ять буків.

І дістав жид ще двадцять п’ять. І жида ледве додому занесли. А Василеви пан заплатив п’ятьдесять злотих за рибу. І більше жид не шукав з Василем спілки.