Як жінка чужого чоловіка навчила
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік та й мав так у вперту жінку, що нічого не годен був з нею зробити. І бив її, і нічого не помагало. А в тім селі один чоловік казав: — Якби вона була моя, я б її навчив. А вона десь перечула, що він це казав. Але нічого йому не казала. А тільки ждала такої нагоди, аби вона пішла до него на науку.

Одного разу набрав той чоловік збіжжя, впряг коні та й поїхав у млин. А та жінка чатувала за ним. Як уздріла, що він їде в млин, догонила його та й іде за возом. Та й каже:

— Ти би мене не приймив на фіру? Він сказав:

— Чого ні? Сідай.

Вона собі сіла, їдуть. Приїхали в млин. Вона йому помогла знести мішки з фіри, помагає йому молоти. Змололи, виносили знов мішки на фіру. Посідали та й їдуть уже т’ хаті. Їде вона попри свою хату та й не встає з фіри, не йде додому. Він каже:

— Чого ти не йдеш т’ хаті?

— Я хочу їхати з тобою.

Приїхали вони т’ хаті, вона помогла йому позношувати мішки. Та ввійшла до хати, розгорнулася. Пішла т’ печи, зачала щось горшками сувати, варити їсти. А жінка каже:

— Що це ти, чоловіче, привів мені до хати?

Зачали її наганяти з хати, бити, а вона ся не вступає і нічого їй не годні зробити. Так пересиділа вона в него рік. І сказала:

— Як хочеш, щоби я пішла геть, то маєш переділитися зі мною всім майном пополовині.

Чоловік уздрів, що біда, та й пристав на це. Бачив, що інакше він її ся не збуде. Зачали всім ділитися, що мав той ґазда. А що ся одно лишало, то вона била наполовину і ділилася. Б’ють горнець пополовині і діляться тим череп’ям, рвуть верету пополовині. Дійшло до худоби. А він мав пару коней та й лоша. Поділилися вони всім пополовині, а лоша лишається. Чоловік каже та й усі люди кажуть:

— Бери собі це лоша. Як цим ділитися, як це живе? А вона:

— Ні, маємо ділити його пополовині. І живе маємо різати. Тобі буде половина й мені половина. Чоловік виніс пилу та й сказав:

— Ріжмо.

А вона каже:

— Я не беру в тебе й нитки. Все, чим ми ся поділили, я тобі лишаю. Але би ти ніколи нікому не казав, що ти когось навчиш.

Та й пішла вона додому.