Як зачарована жінка в світ пішла
Українська народна казка Буковини

Їден багатий чоловік поїхав з жінкою на весілля, а дівку свою лишив дома. А дванадцять злодіїв прийшли, щоб його обікрасти. Та дівка принесла до хати гостру сокиру і на ніч замкнулася. Дванадцять злодіїв розломили двері і зайшли в сіни. А в хату двері такі міцні, що вони не годні зломити. Прорили вони діру попід поріг, і їден поліз у ту діру. Показався, а вона відрубала голову і труп втягнула в хату. За ним другий поліз. Вона й тому відрубала голову, а труп втягнула у хату. Так вона відрубала голови одинадцятьом злодіям. А задній думає: «Там є багато грошей». Та й собі пхає голову. Вона не встигла відрубати голову, лиш вухо відрубала. Він витяг голову та й утік. А вона вже до ранку не спала. На другий день приїхали батьки і побачили, що вона зробила.

— Якби я це не зробила, вони б мені це зробили, — сказала дівчина. Нескоро, через два-три місяці, приходи її сватати той, що вона йому вухо відтяла. А шапку тримає на голові і прикриває те місце, де відтяте вухо. Вона відійшла та й каже тихо батькови:

— Я не йду за него, бо це з тої банди, що я порубала. Не піду за него.

Та й не пішла дівчина за злодія. А батько їй каже:

— Як ти не йдеш за того, то йди за сусідського парубка. А вона каже:

— Я його ніколи не бачила.

— Іди ввечері до того дядька та й побачиш.

Забігає вона ввечері, а там вечеряють. Той дядько, його жінка й парубок сидять і їдять. Дівчина каже:

— Добрий вечір!

— Доброго здоровля.

— Ситний стіл вам.

— Просимо до стола.

Вона сіла й вечеряє разом з ними. Повечеряли, дівка забрала все зі стола, помила, попрятала. А той чоловік каже:

— Оце, жінко, була б нам невістка добра. Ідеш, дочко, нам невісткою?

— Можу бути.

А парубок раз — та й вийшов з хати. Вона й каже:

— Та як я буду вам невісткою, як парубок пішов?

— Я його вкличу. Він возьме тебе. Ану йди сюди, сину! Увійшов хлопець та й каже:

— Та як, тату, я маю женитися, як я ще рік маю в кістці сидіти? Я ж зачарований.

А дівка йому:

— То нічого, що ти зачарований. Я піду за тебе. Прийшла додому і сказала татови й мамі:

— То гарний хлопець, я піду за него заміж.

Пішов тато, і договорилися, що через недільку буде свадьба. І звінчалися, і зосталася вона там жити.

Пожили вони там місяць чи два. Помер дід, померла баба, лишилися вони обоє. І кличуть їх то на весілля, то на хрестини, то на бай. Треба йти, а вона не має з ким іти, бо він цілий день сидить у кістці з товарячої голови. Аж ввечір виходи. Вона думає: «Що ж я маю робити?» Пішла до одної баби та й розказує свою біду.

— Така, бабко, біда. Мій чоловік у кістці сидить, і я не маю з ким на весілля піти.

А бабка каже:

— Як він вилізе з тої кістки, ти вкинь її в піч і спали, і він уже більше не буде залазити в кістку.

Послухала вона ту бабку і так і зробила. Напалила сильно в печі. Він виліз з кістки, пішов з хати, а вона кинула кістку в піч. Кістка згоріла, а він входи до хати.

— Нащо ти це зробила?

— Я того так зробила, щоб я вдень мала з ким піти на весілля або на хрестини.

— Треба було почекати ще два місяці, і я був би вже не залазив у кістку. А тепер я й тебе заклену. Я наб’ю на тебе обручі і піду в світ. Коли найдеш мене і я покладу на тебе свою руку, аж тоді ти народиш сина, і я буду жити з тобою.

Набив він на неї обручі і сам забрався. А їй дома не сидження. Бере вона в сумку харчів і ті подарунки, що він їй дав — перстень і годинник, — і пішла шукати його.

А він пішов аж у другу державу — там найшов собі жінку і жиє.

Вона йшла, може, два-три місяці, поки попала в ту державу, де він жив. Підійшла до широкої річки. А там жінка пере сорочки.

— Добрий день!

— Доброго здоровля. А та жінка питає:

— Куди ти, доню, йдеш?

— Іду шукати свого чоловіка.

— Я знаю, де твій чоловік. На тобі цю хустинку. Махнеш нею — зробиться тобі міст. І зайдеш до того дому, де жиє твій чоловік.

Махнула вона хустинкою, зробився міст, і дорога привела її аж до того дому, де жив її чоловік. А та паня, що з її чоловіком жила, подивилася в вікно і побачила її. Побачила в неї на руках перстень і годинник золотий, а на голові — платок дорогий. Каже вона наймичці:

— Піди до тої жінки і спитай, що вона хоче за ті речі — хустинку, годинник і перстень.

Наймичка вийшла та й питає:

— Що ви хочете за хустинку, перстень і годинник?

— Я лиш хустинку можу дати, щоб з паном одну ніч переночувати. Наймичка пішла до пані і сказала це. Пані догадувалася щось. Та й каже:

— Іди й скажи, най переночує з паном. Але влий йому до чаю морних крапель.

— Добре, — каже наймичка.

Дала йому наймичка чаю з морними краплями. Він випив і заснув. А паня взяла від жінки платок і впустила її до тої кімнати. Зайшла вона й каже:

— Іване, вдар мене, най я ослободюся.

А він спить і не чує. Та рано її вигнала, і він не знав, що коло його жінка була. А та знов підослала до жінки наймичку.

— Іди спитай, що та прошачка за годинник хоче. Прийшла до неї наймичка та й питає:

— Що за годинник хочете?

— Так само. З паном переночувати. А паня каже:

— Забери в неї годинник, а йому дай чаю з морними краплями.

Наймичка так і зробила. А ввечір запустила жінку до чоловіка. Вона каже:

— Іване, вдар мене, най я слободна буду.

А він спить і нічого не чує. Мертвим сном спить. На третій день жінка знов підійшла до хати. На пальці золотий перстень. Паня каже наймичці:

— Ану йди спитай її, що вона хоче за той перстень.

А вона вже подумала: «Тут щось є, що я з ним не можу поговорити». Та й каже наймичці:

— Ти зроби, щоб я з паном поговорила, то я тобі в два рази більше заплатю.

Наймичка каже:

— Добре, будете говорити.

І не дала йому морних крапель. Пан пішов у свою кімнату спати, а наймичка запустила до него ту жінку. Вона й каже:

— Іване, вдар мене, і я ослободюся.

А він як учув її голос, та й прокинувся. Вдарив її правою рукою. Обручі полопалися, і вона народила сина. І побачив він, що то його законна жінка. Взяли вони дитину, взялися за руки та й пішли в свої краї. Прийшли додому і ще й сьогодні там жиють.