Як звірі врятували господаря від смерті
Українська народна казка про тварин

Жив собі чоловік такий, що знав, як собака і всяка тварина поміж собою балакають. Був у його слон, бик, півень та собака.

Одного разу він орав слоном, а бик стояв у хліву та сіно їв. Приїхав чоловік слоном додому, а бик і давай з його сміятися, що робив та сіно їсть, а він стоїть у хліву та сіно їсть. А хазяїн як почув, що бик насміхається, та на другий день взяв бика й биком почав орать. Вечором приїхав додому і дав йому сіна і слону. А слон і каже бикові, що й ти орав — так само сіно їси, що й я в хліві стояв та їм. А бик усміхнувся та й каже, що проробишся, то лучче й їжа їсться.

Хазяїн почув цю розмову і всміхнувся. А жінка й питає: «Чо го ти, чоловіче, смієшся?» А він каже: «Мені не можна казать бо коли скажу, то вмру». Вона каже: «Вмирай, а мені признайся, бо я твоя дружина». Чоловік каже: «Зізви всю рідню, тоді я попрощаюся й скажу, чого я сміявся».

Коли зійшлися гості, то він почав розказувати, що за пригода: «Сталося те, що жінка хоче, щоб я вмер, і я вас покликав попрощатися. А тепер піду подивлюся на усе своє подвір’я і буду прощатися та признаватися, чого сміявся».

Він вийшов на другий поверх ґанку і став дивитися на подвір’я і прощатися з хазяйством. А півень як заспіває. А собака загавкала. Цебто вона казала: «Що, тобі, півню, радісно, що наш хазяїн помира?» А півень каже: «Нехай не буде дурний! Хай скаже одному гостеві, щоб приніс десять лозин, і поки не поб’є одну та не покається жінка, то нехай б’є до десятка, то вона покається».

Хазяїн так і зробив, як радили півень та собака. Одну побив — вона не покаялася; а коли добивав десяту, то аж тоді вона покаялась.

Хазяїн остався живий та здоровий, хазяйство дбав, слона та бика до смерті доглядав.