Як звірі ногами мінялись
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Зустрілися якось лось і лисиця.

— Що нового, сусіде? — запитує лисиця.

— Нічого доброго, — відповідає лось, — вчора ледь не пропав. Гнався за мною мисливець, а я у гілля заплутався ногами. Погано мати такі довгі ноги. А ти як поживаєш?

— Я теж погано. Лихо мені з короткими ногами, бо мисливці підстерігають.

Засмутилися обоє, що життя в них погане. От лисиця подумала і каже:

— Давай, сусіде, ми з тобою ногами поміняємося.

— Давай, — відповів лось.

Помінялися вони ногами. От біжить лисиця, дивиться довкола і захотілося їй курятини. Лізе вона в курник, та з такими ногами ніяк не влізе. Її лапки були зручні, здобич легко діставали. А з такою лосячою ногою нічого не дістати.

А лось вирішив листя з гілля пощипати, та з такими ногами дістати не може. Чує, щось летить. Він злякався і побіг. А лапки малі, зачіпаються за все. От він і впав.

Зійшлися вони з лисицею, а вона й каже:

— Лихо мені з твоїми ногами.

— Мені теж з твоїми лапками не краще. Давай знову мінятися.

Помінялися вони і в різні боки розбіглися.