Як звірі порадили чоловіка
Українська народна казка про тварин

Жінка все було плаче, що їй чоловік правди ніколи не каже; все від неї криється, а чого — хтозна-чого.

Жили вони довго; вже поставали старі, подружили діточок. Мали вже й самі невістку, хазяйство було гарне, велике, так що самі не вправлялись, то держали й наймиття. Були в них і воли, і корови, і свині, і всяка птиця; і був у них ще й цап, так — для забави. їсти було всім дає сам хазяїн і чогось подовгу було стоїть, ніби слуха, а що слуха — хто його зна.

Одного разу поїхали наймиття орать, забрали всю худобу з двору. Зоставсь один цап вдома. Ввечері повернулись з оранки додому. Пустили воли, а цап до одного вола і каже: «Давай, братику, поборимося». Бачте, вистоявсь за цілий день, та не голодний, то хоче поборюкаться, щоб пром’ять кістки.

Віл йому й каже: «Еге, добре тобі бороться, як ти вистоявсь, то в тебе ноги не болять, та сінця наївся за цілий день, то й бороться кортить; а мені коли б швидше лягти; й їсти не хочеться, — так натомивсь за день. Та ще й завтра треба йти». — «То ти, — каже цап, — зашкандибай на ногу, то й не візьмуть тебе в оранку. От тоді й поборимось». — «Добре», — каже віл.

А хазяїн стояв на ґанку та все й чув, що вони між собою балакали. Навчив його сатана.

На ранок наймит і каже хазяїнові, що один віл зашкандибав. «Беріть, — каже хазяїн, — цапа, та як не схоче орать, то добре батогами стюжте». Запрягли, поїхали, а віл зостався вдома.

Увечері сидять обоє старі хазяїни на ґанку. А це приїздять з оранки. От віл той, що вдома був, і каже цапові: «Давай поборимось». А цап йому каже: «Не хочу. Ти вдома сидів та сіно їв, а мене цілий день батогами били. Не хочу».

Хазяїн і засміявсь. Хазяйка й пита, чого та й чого засміявсь. А хазяїн і каже: «Не скажу, бо як скажу, то зараз і вмру». — «Хоч і вмри, а скажи», — каже баба. «Ну-ну, завтра рано підеш до попа, хай висповідає, то я вже тобі іскажу».

На ранок побігла баба до попа, щоб приїхав та висповідав чоловіка. А хазяїн ходе по надворі — дав курям їсти. Тільки чує — півень і каже до курок: «Добрий в нас хазяїн, та вмре, бо жінці правду каже». А курочки йому й кажуть: «А як же так, хіба жінці і правди не можна казати?» — «А не можна. От у мене вас і багато є, та й одній я правди не кажу; як зерно найду, то і всіх вас скличу, а сам із’їм. Ото й хазяїн добре зробив би, якби не сказав, а взяв би вірьовку та надавав би їй правди, то вона б і знала, яка то правда. А піп хоч і приїхав би, то бабу висповідав би замість діда».

Прибігла баба. Дід взяв вірьовку та й давай бабі правду казать. Так її побив, що насилу жива.

Приїжджа піп, дивується: як так, що баба прибігала, щоб діда сповідать, а тут поки приїхав — сама стала немощна. «То вона хотіла правди дізнаться та й заслабла», — каже дід.

Та так та баба вже й не вичуняла — вмерла. А дід і досі хазяйнує. Вже почав внучат дружить. Добрий та хлібосольний.