Як злодій злодія завитив
Українська народна казка Гуцульщини

Було в ґазди три сини. Цей ґазда був багач. Каже він жінці: — Ти знаєш що, жінко? Беру старшого сина і йду в поле. Хочу бачити, чи буде з него ґазда, чи не буде.

І пішли вони в поле. Ходять, дивляться. Що син казатиме? А син каже дєдеви:

— Тут би здалося шанці ^* викопати та корчі повирубувати, то більше би поля було.

Вертається дєдя з сином додому та й каже:

— Жінко, старший син у нас буде ґазда. Радив мене поле чистити, корчі рубати, аби було поля більше.

На другий день бере дєдя в поле середущого сина. Походили по полі, та й заводить дєдя сина в ліс. А син каже:

— Файні в нас ліси. Треба пусте повирубувати, скласти на купи, та буде паливо файне. А ліпші дерева най ростуть.

Вернулися додому. Знов дєдя радий, що й середущий син буде ґаздою.

На третій день бере дєдя з собою найменшого сина.

— Ідім, — каже, — сину, в ліс.

І завів його в чистий ліс. Що цей син казатиме? Ідуть та й ідуть. Найменший син нічого не каже. Захопляє ніч. А в лісі була хата лісника.

— Та що, дєдю, — каже він, — будемо ночувати в цім лісі? Та й ночують вони. Наклав син добру ватру, щоб ночувати коло вогню. А в лісника коло хати коза заверещала. Каже син:

— Дєдю, ану тихо, бо коза верещить. Ви, дєдю, сидіть коло ватри, а я десь на час побіжу.

Син побіг та й вкрав у лісника козу. Та й приводить до дєді.

— Що це, сину, за коза? — питає дєдя.

— Та я вкрав у лісника.

А старий ґазда напудився, що цей украв козу. А син козу зарізав, облупив, шкіру розпірив на бука. Та взяв собі бучок, та й по тій шкірі бучком пах, пах! Та й кричить:

— Ґвалт, дєдя вкрав козу!

Дєдя з того страху як зірвався тікати лісами, то прийшов додому аж другої днини. Заблудив. А хлопець пече собі козу та їсть. Каже мама дєдеви:

— А що син найменший?

— Го, жінко, — каже, — це в нас пусте. Вкрав козу в лісника. Та й облупив. Та й розпірив шкіру на бука. Та й зачав пахкати бучком по тій шкірі та й кричати: «Дєдя вкрав козу!» То мені треба цего хлопця? Це буде вічний злодій. Приїде до хати, я його вб’ю. Мама каже:

— Та що ти, чоловіче, з ним зробиш? Може, його такий дар. В мене брат — злодій вічний. Іду до брата радитися, що би з него зробити.

— Брате, в мене хлопець найменший зробився злодієм. Що робити?

— Приведіть його сюди, — каже брат. Привела вона. Брат питається в хлопця:

— Ти будеш злодієм?

— Буду.

— Досвіта має ґазда вести козу на ярмарок. Іди вкради в него. Хлопець каже:

— Вуйку, я вкраду.

Узяв він боксові ^* чоботи та й в оден чобіт набив свиняка ^*. Та й поклав той чобіт на дорогу. Веде ґазда козу. І найшов цей чобіт. А хлопець пройшов кавалок дороги і другий чобіт поклав далі на дорогу. Подивився ґазда в найдений чобіт, а там свиняк. Не бере, лишив той чобіт. І пішов ґазда з козою далі. Є на дорозі другий чобіт, і вже чистий. «І, та це файні чоботи, — подумав ґазда. А того першого я вимию».

Силяє ґазда козу до гадючки ^* і вертає за тим чоботом брудним. А хлопець Іван украв козу, відтяв їй шию, наткнув голову козячу на патик і забив той патик сторцом у озеро. Ґазда йде з тими чоботами — кози нема. Кличе: «Каци-каци-каци!» А злодій за тим мочаром каже: «Ме!» Як коза. Ґазда подивився — коза в озері.

— І-і-і, сарака, ти пішла води пити.

Ґазда поклав чоботи на дорогу та й пішов за козою у то мо́чаро.

Та й узяв козу за ріг. Потяг за голову — голова врвалася, а тулуба нема. Каже ґазда козі:

— Так ти води напилася, що тулуб лишився, а голову я тобі врвав.

А хлопець забіг та й украв ті чоботи. Ґазда вертає — чобіт нема. Та й вернувся ґазда до хати.

Іван у ті чоботи взувся, козу на плечі та й приходить до вуйка.

— Ти вкрав, Іване, козу?

— Украв.

— Ну, з тебе добрий злодій. Каже вуйко:

— Знаєш що, Іване? Як ти такий злодій, вкради в мене жінку.

— Вкраду собі, не вам.

— Як украдеш, сядеш на моє місце, а я собі виїхаю відци геть. Вуйко-пан поклав навколо пости. Щоб його зловили, як йтиме.

А Іван зробив опуда ^*, такого, як сам. Пости стояли та й побачили того опуда. Думали, що то Іван. Та й каже вуйко:

— Стріляйте!

Стрілили, і опуд перевернувся. Пости думали, що вбили Івана, та й побігли до опуда, щоби забрати вбитого. Поки вони добігли до опуда, Іван набіг та й украв вуйкову жінку. На плечі її та й хода.

Пости побачили, що то опуд. А вуйко каже:

— Ого! Вертаймо, бо він мав мою жінку вкрасти. Прибігають додому, а Іван жінку вже вкрав. Кличе вуйко Івана до себе.

— Іване, ти вкрав жінку?

— Украв собі, а не вам.

А Іван продав ту жінку чортам. Вуйко каже йому:

— Іване, верни мені жінку і лишайся на моїм місці, а я піду.

— Я, — каже, — не маю жінки. Хіба би, — каже, — йшов та вкрав її від чортів.

— Ну то йди, Іване, — каже вуйко.

Пішов Іван до чортів по вуйкову жінку. Приходить і каже:

— Подайте мені жінку.

— Подамо, але йди принеси залізними відрами та й залізним коромислом води. Та й тоді забереш жінку.

Каже Іван:

— Нащо мені це? Дайте мені городник ^*, я всю керницю викопаю та й за раз вам принесу.

Чорт каже:

— Що ти, Іване, дурний? Нам треба води на більше, не на раз. Каже дідько Іванови:

— Ідіть удвох з цим чортом і принесіть мені з лісу дуба. А Іван собі взяв клубок ниток та й обмотує цілий ліс.

— Що ти, Іване, дурний? Нам треба надовше лісу, а не цілий ліс нести додому.

— А я такий моцний, — каже Іван.

Вертаються вони назад до старшого чорта. Каже чорт:

— Такий цей Іван моцний, що хотів цілий ліс брати. Хіба би ми йому подали жінку.

Каже старший чорт:

— Бери, Іване, жінку.

— Беру жінку, ще й мені мішок золота дайте. А як не хочете, то я відци не йду, — каже Іван.

Каже старший чорт:

— Я ще пущу хромого чорта, би тобі ніс, лиш нічого не кажи Іване.

Узяв Іван вуйкову жінку й мішок золота, а чорт помагає йому золото додому нести. Приходять до вуйка додому, приводить Іван жінку.

— Привів вам, вуйку, жінку, — каже Іван. — Отак, вуйку, тепер уже вся ця мушія моя, а ви з жінкою виходіть.

Вуйко-пан із жінкою виходить, а Іван лишився в тім дворі. Приходить Іван до дєді свого та й питається:

— Дєдю, а мають ваші сини-ґазди таке добро, як я, злодій? Тоді дєдя сказав:

— Сину, то твій дар такий. Ти вуйка завитив і лишив його сиротою.

Пішов Іван від дєді до свого двора, найшов собі дівчину файну, уженився. І на тім господарстві сів. І вже ґаздував до смерти. І сьогодні гонориться. І байці конець.