Як зрадливі вовки роздерли собак
Українська народна казка про тварин

Вовки не раз захожувались підкрастись до отари овець, та, на жаль, собаки не давали їм ходу. Тіко вовки стануть підближаться до овець, а собаки як кинуться на них, загавкають, завиють, збутуражать всіх чабанів. Чабани хватають герлиги, ружжя і проганяють вовків геть. Довго вовки зуби сталили на собак, а далі пригадали як одурить їх. Одного разу поміркували, порадились проміж себе, що і як — і подались до отари. Не дойшли вовки до овець сажень з тридцять, собаки почули, збутуражились, почали гавкать. Вовки стали їм кричать: «Тривайте, братці, не гнівайтесь на нас. Прийшли ми сюди не ворувать, а хочем побалакать з вами по душі. Ось послухайте, що ми вам скажем». Собаки замовкли, насторошили уші: «Ну, кажіть, ми слухаєм». — «А от що, братики.

Ми не раз збирали громаду і турбувались про вашу жисть, про вашу нещасну долю. Жалко нам стало вас. Ви ж наша рідня. Колись і ви були такі, як і ми; а як чоловік приручив вас до себе, став знущаться над вами, поробив вас своїми батраками і вмісто вовків став називать вас собаками. Не боляче ж тут нам на серці? Ви ж наші брати, однії з нами породи. Ми, бачте, порішили порадить вам, щоб ви перемінили свою жисть» [...]

Собаки і уші розвішали. «Правда, — думають собі, — чого ми тягнем ярмо ні за понюх табаку, коли нам можна буде жить і без чоловіка, — та ще краще, чим у його? Будем нічого не робить і ласо їсти». Послухались собаки вовків, пішли за ними в ліс. Тіко дойшли до лісу, а там вибігли з-за кущів іще штук десять вовків, розірвали собак на клочки, а потім добрались до отари і перепсували всіх овець. Біля куріня була на прив’язі сучка з цуценятами, вона тіко і осталась жива. Узнавши про цю гісторію, сучка не раз казала своїм дітям: «Глядіть, дітки, не слухайте нікого, а живіть так, як жили ваші діди й прадіди. Служіть хазяїнові вірою і правдою, і він вас не оставе без уваги».