Як кіт навчився мишей ловити
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив у одного господаря кіт. Гарний був котик, а от біда: ледачий, аж страх! Скрізь миші бігають, а він погляне на них та й до сметанки. Тоді ляже на теплу піч та й ну муркотіти. Дививсь-дививсь господар на кота та й сказав:

— Як не хочеш мишей ловити, то навіщо ти мені?

Взяв мішок, посадив у нього кота та й відвіз у ліс. Випустив кота, а сам швидко сів на бричку та й поїхав додому. Кіт, опинившись на волі, спочатку розгубився, а потім потихеньку пішов собі, роздивляючись на всі боки. Через якийсь час зголоднів:

— Ой леле! А що мені тут їсти? Де молочко, сир, сметана?

Дивиться, а по лісу миші бігають. Та кіт подумав: «Мишей я ніколи не ловив. Буду чекать господаря, може, повернеться за мною».

Аж раптом біжить вовк. Побачив кота та й погнався за ним. А той видряпався на дерево і труситься. А вовк каже йому:

— Ану, злазь! Скажи, хто ти?

— Я кіт, та не простий, а хазяйський. А злазити не буду. Йди собі по добру, по здорову.

— Не хочеш злізати? — злиться вовк. — Ну, то я зараз покличу свою куму, вона тебе швидко зніме!

Як завив вовк на весь ліс. Почула його лисиця та й прибігла.

— Що, вовче, ти виєш? — питає лиска.

— Та ось бачиш, хочу кота дістати, а не можу.

— А ми його хитрістю зараз виманимо. Ти, вовче, заховайся, а коли кіт злізе, я тобі дам знати.

Вовк так і зробив.

— Котику-братику, — заговорила лисичка. — Бачиш, який вовк голодний та злий. Та я тебе врятую. Злазь швидше, я тебе у своїй хатці сховаю, молочком напою.

Як почув кіт про їжу, то скочив з дерева та й побіг за лисицею. А та йде та посміхається. Раптом кіт здогадався, що неспроста лисичка веде його до себе, та й злякався. А з переляку швидко зметикував:

— Лисичко, а дозволь мені збігати до свого господаря і забрати свою курочку?

Як почула лисиця про курятину, то аж слиною облилася:

— Біжи, та повертайся, не барись, бо молоко скисне.

Ой, як почув це котик, та як чкурнув, та вискочив на дорогу. Нюхав, нюхав слід брички і прибіг до свого старого господаря. Сів на воротах і дивиться. А господар якраз у комору зайшов по зерно, а миші так навколо нього й скачуть. Ганяв, ганяв їх господар та й рукою махнув. Тоді закрив комору і пішов. Котик тихенько пробрався до комори через шпарину у дверях.

Всю ніч трудився котик. А вранці господар відчиняє двері, а на порозі купка мишей складена, і котик сидить, мурчить.

З тих пір і зажили у дружбі господар і його неледачий котик.

От і казці кінець, а хто слухав — молодець.