Як лисиця в куми ходила
Українська народна казка Гуцульщини

Уженився вовк та й узяв за жону лисицю. Жиють вони вкупі, мають хатинку. І пішли собі сапати бараболю. Та й напекли собі паляниць і взяли їх з собою. І взяли меду. Сапають, а коло їх ниви мочела. А там жили гуті, такі великі жаби. Вовк питає в лисички:

— Що вони гутять?

— Мене в куми кличуть.

— Ну то, — каже, — йди, жінко. А я буду сапати.

Жінка пішла. Та й наїлася паляниць і меду. Та й вернулася. А вовк питає її:

— Що вродилося?

— Хлопчик.

— Як назвали?

— Початочок.

А то знов гутить. Вовк знов питає:

— Що то гутить?

— Ще раз у куми мене кличуть.

— Іди, жінко, а я тут посапаю сам.

Пішла вона та паляниць з медом попоїла та й прийшла. А вовк питає:

— Хрестили?

— Хрестили.

— А що там охрестили? — питає вовк.

— Дівчинку. Серединкою назвали.

І третій раз гутить у тій мочелі. Вовк знов питає:

— Що то гутить?

— То мене ще раз кличуть у куми.

І вовк пустив її третій раз. Пішла лисиця і все до краю з’їла, і паляниці, і мед. Вернулася вона, а вовк питає:

— Охрестили?

— Охрестили.

— А що, хлопчика чи дівчинку?

— Хлопчика, назвали Останочком. Посапали вони ще трохи, а вовк каже:

— Я голоден. Хочу їсти. А вона:

— Іди їж. А я в кумах була, то не голодна.

Вовк пішов, а там нема що їсти. Він ся взлостив і за нею, щоб її бити. А вона тікати, та й у нору. Вовк прийшов та й зазирає в нору — вона там. Взяв собі клюку та зачепив її за ногу й тягне. Уже чуть не витягнув, а вона сміється:

— Ото дурний! Імив за корінь та так тягне, що аж пукає!

А він пустив. І знов пошурдиґав клюкою. І їмив за корінь. А вона голосить:

— Ой ноженьку, ноженьку вломиш!

А він так тягне з лютости. А корінь як урвався, а вовк як упав, та й розбив собі голову об пень.