Як лисиця висповідала зайця, качку та півня
Українська народна казка про тварин

Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно збираються подорожці в далеку дорогу, та й пішла, зігнувшись, мов стара бабуся.

От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає: «Куди це ти, лисичко, йдеш?» — «На богомілля», — одказує лисичка. «Возьми її мене до себе», — каже зайчик. «Ходімо, — відказала лисичка, — все ж таки вдвох охотніше буде».

От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Коли зустрічає їх качечка сірошня та й питає: «Куди це ти, лисичко-сестричко, йдеш з зайчиком?» — «На богомілля», — одказує лисичка. «Візьміть і мене до себе», — каже качечка. «Ходім!» — відповіла лисичка.

От ідуть вони втрьох. Ідуть та й ідуть; коли їх півник зустрічає, пишно вбраний, та й питає: «Куди це ви зібралися мандрувати?» А лисичка й відказує: «На богомілля». А півник і каже: «Візьміть і мене з собою». — «Ходім!» — відказує лисичка.

От ідуть вони вже вчотирьох. Ідуть та й ідуть. А вже й вечір надходить. Бачать: напереду їх лежить колода товста. От лисичка й каже: «Сідайте, відпочинем трохи, бо до монастиря ще далеко, а вже й притомилися трохи». Сіли, відпочили та й знову пішли.

Ідуть та й ідуть. А вже й ніч надходить.

Мандрівники дійшли до лісу, потім увійшли в ліс, як уже стало зовсім темно. От лисичка й каже: «Мабуть, під оцим кущиком будемо ночувати».

Так і зробили. Звернули з шляху та й полягли спати в затишку. Всі поснули, мов повбивані; тільки лисиці щось не спиться. Вона сіла коло їх та довго про щось собі мріяла. Потім вирила нору під кущем, залізла в неї та й собі заснула. В цей час настала тиша, тільки чувся сонний хрюкіт.

Повставали вони ще й сонце не зійшло. Коли стало сонце сходити, вони погрілися та й хотіли знову вже йти далі по шляху. А лисичка й каже: «До монастиря ще далеко, а я декілька раз була в ньому, то вже так як монашка все знаю; як і сповідати, як і співати — про все знаю. Так треба, мабуть, отут в цій нірці помолитися, посповідатися та й не йти до монастиря в такий далекий шлях».

Так і зробили. Лисичка вибрала гарненького каменя, щоб до його сповідати, внесла в нору й почала молитися. Потім, помолившись, і каже: «Ну, підходьте, буду вас сповідати».

Спершу підійшов зайчик і поклав лапки на камінь. Вона йому потім і каже: «Ну, які ти при собі гріхи знаєш? Що ти робив до цього часу?» А зайчик і каже: «Що ж я робив! Пасся в лісі, кору їв на молоденьких рослинках, з комахами грався. Та оце і все». От лисичка взяла того каменя, перехрестила його, підняла вгору та гуп зайчика по голові. От уже й посповідала. Одтягла зайчика неживого далі в темну нору та й каже останнім: «Ну, підходьте і ви, бо зайчик пішов по норі далі молитися, і підходьте тільки по одному, а один біля нори побудьте, а я тоді гукну».

От підійшла качечка, поклала лапки на камінь, а лисичка й питає: «Ну, які гріхи при собі знаєш?» А качечка й каже: «Ніяких поки-що». — «А що робила ти до цього часу?» — «Що ж я робила! Рибку ловила, жучків різних, хробачків тощо». — «Ну, то покайся перед богом». Потім узяла лисичка камінь, перехрестила качечку та лусь каменем, та й віднесла до зайчика і поклала вже неживу качечку. Вернулась до каменя та й гукає півника.

Півник увійшов, поклав голову на камінь, а лисичка й каже: «Ну, які ти гріхи маєш?» А півник і каже: «Я гріхів не маю, бо я тільки у землі зернятка збираю та деяких хробачків караю». — «Ну, то покайся перед богом», — каже лисичка та взяла камінь, перехрестила та лусь і вбила півника. Потім принесла до купи, поскладала їх та й каже: «Оце вам усім трьом богомілля!»

Лисичка придбала м’яса та живе-проживає та й турботи не має.