Як лисиця врятувала чоловіка від смерті
Українська народна казка про тварин

Ішов мужик в ліс по гриби. На дорозі зустрітивсь з ним вовк. Вовк підійшов і каже: «Добрий чоловіче, будь ласкавий, збав мене од смерті; дивись, он охотники гоняться за мною». — «Та куда ж я тебе діну?» — «Сховай мене в мішок, а як охотники проїдуть, тоді випустиш». — «Ну, лізь у мішок».

Вовк вліз у мішок. Мужик зав’язав його, звалив на плечі і подавсь. Настигли охотники, питають мужика: «А що ти, чоловіче, не бачив, куди побіг вовк?» — «А он туди подавсь, на яр». Охотники помчались до яру.

Як тіко охотники окрились з очей, мужик розв’язав мішок і каже: «Ну, вовче, вилазь, уже охотники проїхали». Вовк виліз і каже: «Ну, тепер, чоловіче, я тебе з’їм». — «Та що ти, вовче, бог з тобою, що ти, здурів, чи що? Хіба ж так можна робить? Я тебе од смерті збавив, а ти хочеш мене з’їсти? Так, вовче, робить не годиться». — «Тепер, чоловіче, стара хліб-сіль забувається». — «Ні, вовче, такого правила я не чув; давай хоч у кого спитаєм». — «Ну, добре, ходім далі, спитаєм у первого стрічного».

Ідуть вони. Назустріч їм попадається собака, стара та худа, ледва ноги волоче. Чоловік спитав: «Скажи, Сірко, по правді, що, тепер стара хліб-сіль забувається?» — «Не знаю, чоловіче, як кому, а мені довелось на старість терпіть нужду. Жив я в хазяїна сімнадцять років, оберігав його дом і все його хазяйство, не раз обороняв його од скаженої собаки, через його замалим і сам не сказивсь, якби не знайшов в сіні згідливої трави, так уже давно б згинув; а він, як бачите, за всю мою ласку і за вірну службу вигнав мене з двора, і тепер я повинен на старість з голоду загинуть!» Вовк тоді каже: «А що, чоловіче, неправду я тобі казав??» — «Ні, це неправда, собака бреше; вона, похоже, нашкодила, за те її і вигнали; хотім іще кого-небудь спитаєм».

Пішли вони далі. На дорозі зустрітили шкапу. Стара, престара, а худа до того, що ребра хоч перелічи. Чоловік спитав: «Скажи, будь ласкава, чи правда, що стара хліб-сіль забувається?» — «Та як би тобі сказать, чоловіче? Я своєму хазяїнові двадцять років служила, день і ніч не знала покою, літом пахала, боронила, снопи возила, а зимою хуру возила по шквирі, по морозу, денно і нощно була в дорозі, а тепер як постаріла, стала недомагать, хазяїн не став мене годувать, вигнав мене з двора і хоче шибаям продать на кожу. Не сьогодні, так завтра прийдуть лупить мене живьйом». Вовк тоді каже: «А що, чоловіче, неправду я казав?» — «Ні, вовче, я цьому не вірю; давай іще в третього спитаєм; як третій те ж саме скаже, тоді з’їси мене». — «Ну, добре, спитаєм іще в кого-небудь».

Ідуть вони далі. Назустріч їм бігла лисичка. Мужик гукнув на неї: «Ей, підожди, іди сюди, я у тебе щось спитаю». Лисичка спинилась. Мужик їй каже: «Скажи нам, пожалуста, по правді, чи забувається стара хліб-сіль?» — «А в чім тут діло? Я не понімаю». — «Та я спас вовка од смерті. За ним гнались охотники, я сховав його в мішок, а коли охотники проїхали, я його випустив з мішка, а він тепер в оддяку мені хоче мене з’їсти». — «Щось не віриться мені, щоб вовк міг поміститься в мішок». — «От щоб я провалився, так правда», — забожився вовк. «Хоч не божись, все равно не повірю». — «Ні, правда», — обізвався мужик. «І тобі, чоловіче, не повірю». — «Та що ж я тобі, брехать буду чи що?» — сердито сказав вовк. — «Ану, покажи, як ти влазив у мішок!» — каже лисиця. — «Ну так що ж, хочеш — покажу». Мужик розтопирив мішок, вовк поліз в нього. Лисиця шепнула чоловікові: «Зав’яжи мішок!» Мужик зав’язав. Лисиця тоді каже: «Ану, чоловіче, возьми он на дорозі люшню та покажи, як ти на току горох молотив!» Мужик догадався, в чім діло, взяв люшню і почав гепать него по мішку. Вовк поки прогриз мішок, так мужик добре йому всипав. Вовк як вискочив з мішка та дай бог ноги, без оглядки помчався до лісу...

Мужик подякував лисиці і вернувсь додому. А лисиця каже йому: «Що ж ти, чоловіче, спасібом не одбудеш. Ти дай мені що-небудь за те, що я тебе збавила од смерті!» — «Та що ж я тобі дам? У мене тут нема нічого. Ходім зо мною на село, там я тебе угощу курятиною». — «Так я боюсь дньом іти на село, там собаки мене перестрінуть». — «Ну, гляди, як хочеш; одказуєшся од мого гостинця, так я не виноват». — «А ти, чоловіче, посади мене в мішок, щоб не побачили собаки, і неси до самого двора».

Чоловік посадив лисицю в мішок і поніс додому. Приніс, поставив в сінях і каже жінці: «Жінко, я приніс тобі вмісто грибів на шубу воротник». У лисиці й душа в п’ятки вискочила: «Що ж ти. чоловіче, шуткуєш, чи вправду кажеш? Ти ж казав, що курятиною вгостиш, а тепер хочеш мене погубить? Ти ж сам правди добивався, а як я тебе з біди визволила, тепер ти широкий став, знать мене не хочеш; так стидно робить». — «Та тепер, лисичко, такий світ став, що стара хліб-сіль забувається».

Взяв мужик шворінь, торохнув лисицю по голові — вона й не ворухнулась. З того часу мужик нікому не вірив і нікого не хотів виручать з біди.