Як мир у селі настав
Українська народна казка Гуцульщини

Було дуже велике село. І в тім селі мусив щороку оден чоловік завіситися. А то й два на рік. І котрі молоді поберуться, то мусили розійтися, бо завоював то село чорт. Та й Баба Яга, що називалася баба Мавра, з’юджувала молодих людей, що вони розходилися. А чорт з’юджував до погибелі.

Але був у тім селі чоловік, дуже сильний, мудрий і відважний. Кличе того мудрого й відважного чоловіка до себе пан. Прийшов той чоловік до пана й питається:

— Чого ви мене, пане, прикликали? Пан подає чоловікови крісло.

— Ану сідай коло мене. Знаєш, чого я тебе прикликав?

— Пане, будете казати, буду чути.

— Я чув про тебе, що ти дуже сильний чоловік. Притім мудрий і відважний. Я живу у вашім селі уже кільканадцять років. І щороку завішується чоловік, а то й два-три на рік. А молоді пари як поберуться, довше не проживають укупі, як місяців три-чотири. І розходяться. Найди того чорта, що губить людям життя в нашім селі, і бабу, що сім’ї розбиває. І я тобі за це заплачу, дам триста банок ^*. Бо я хочу, аби було мирно та й спокійно в нашім селі. І пішов чоловік додому.

Думає той чоловік, думає. «Треба мені ходити селом хата від хати і пошукувати, де що діється злого по хатах». Заходить він в одну хату, а там чоловік сидить на ковбчику коло печі. Голова в него схилена донизу, та й думає той чоловік. Каже прихожий:

— Ґаздуню, чого ви так думаєте? Нате закуріть.

Подає йому повен капшук тютюну. Закрутив домашній ґазда цигарку і віддає цему чоловікови капшук.

— Беріть собі, ґаздуню цей весь тютюн разом з капшуком. Будете мати що курити надовго.

— Е ні, беріть собі свій капшук назад. Я вже більше не буду курити.

Скурив домашній ґазда половину цигарки та й вер на землю.

— Ой не маю коли. Іду в хлів барана взяти. Треба його попасти, бо баран голоден.

Вийшов у хороми, узяв з клинка курмей та й пішов у хлів. А цей чоловік за ним. Домашній ґазда закидає собі курмей на шию, кидає за козел. Він це робить, а прихожий чоловік видить того барана. (Домашній ніякого барана не видить, лиш цей прихожий). Баран розганяється по хліві та й хоче чоловіка з курмеєм ударити, щоби йому добре затягся курмей на шиї. А прихожий чоловік ловить барана за роги, скручує його до землі та й каже:

— Уже ти більше не будеш з’юджувати людей до повішення. Бо то був чорт, а не баран.

Чоловік з курмеєм на шиї засоромився та й сказав:

— Вибачай мені, чоловіче, що я такі фокуси перед тобою робив. Мені щось у голову вдарило.

Та й зачав він дуже сміятися. А прихожий чоловік каже:

— Продайте мені барана, котрого ви хотіли виводити з хліва та й пасти.

— Котрого барана? Я не вижу ніякого барана. Що ти, чоловіче?

— Продавайте, продавайте, я вам файно заплачу. Я вам вірю, що ви не видите барана, але я його вижу. Він у мене в руках, до землі придушений. Вам його не треба. Він мав вас задушити насмерть, аби був не я. Він нікому не показується на вид, лиш тільки я його вижу.

Мав той чоловік такий дар, що міг все видіти, що інші не видять.

Сказав прихожий домашньому ґазді:

— Біжіть бігом до цигана. Най робить кулко ^*, щоби я цему баранови в ніздрі забив, як забивають бикам. Що буде коштувати та робота в цигана, я заплачу.

Приніс ґазда від цигана кулко, подав чоловікови. Той забив кулко баранови в ніздрі. А відти потекла не кров, а чорна мазута, бо то був чорт, а не баран. Сказав прихожий ґазді:

— Підіть надвір витешіть дрючка.

Закрутив баранови за кулко дрючок, вивів барана з хліва на подвір’я та й каже йому:

— Отепер ти мій. Ти більше не будеш з’юджувати людей до повішення.

Тоді каже до домашнього ґазди:

— Я вам заплачу за цего барана файні гроші.

А ґазда так сміється, що залягається від сміху. Та й каже йому:

— Чоловіче Божий, ніякого барана я не маю та й не вижу. За що ти будеш мені платити?

Подався чоловік з бараном додому. По дорозі люди з него дуже сміялися, бо він тяг порожній дрючок. Але він собі думає: «Смійтеся, смійтеся. Якби ви вздріли, що я веду, то ви би за голову й за очі ймилися».

Вивів він того барана додому. А в него був вимуруваний з каменю хлів. Там були свині. Випустив він свині надвір, а того барана завів у хлів і підвісив на дрючку вгору. Баран тільки лиш на задніх ногах стояв, а передні йому звисли. А чоловік вийшов з хліва, замурував двері камінням, свині загнав у стайню та й увійшов у хату. Жінка свариться:

— Чого ти випустив свині з хліва? А чоловік каже їй:

— Що я роблю, то тебе не має обходити.

Але чоловік ходить до хліва та й наслухає, що той баран діє. Притуляє вухо до камінних стін. А баран муркотить. Жінка біжить до чоловіка, хоче знати, що чоловік там привів. Чоловік відштуркує її.

— Іди, жінко, геть, тут тобі не слухати.

А то кожна жінка хоче все знати. Та й таки прислухається вона. А чоловік посяг у кишеню, витяг пару ґрейцарів і дає жінці.

— На тобі, жінко, ці гроші та й іди собі в хату. А кожна жінка ласа на гроші, вхопила їх та й у хату. А чолові пішов до свеї роботи.

Але жінку пече, хоче вона до хліва заглянути. Чоловік уздрить, що вона біжить до хліва, та й знов їй гроші дає, аби вона туди не заглядала. А потому чоловік подумав, що не стане йому грошей жінці враз платити. Та й каже він жінці:

— Ти щось, жінко, пожовкла в лице. Ти щось слаба. Тобі треба йти в шпиталь лікуватися.

— Е ні, чоловіче, я лиш трохи слаба. Я дома переб’юся. Змусив таки чоловік жінку в шпиталь піти. Повів її до лікаря, лікар збадав її та й каже чоловікови:

— Нема нічого страшного, жінка може й дома вилікуватися. А чоловік крадьки від жінки подає лікареви гроші, щоб лишив

її на два тижні в шпитали. Щоби вона йому дома не докучала. Та не наслухала, що в него в хліві є. Погодився лікар. Лишив чоловік жінку в шпитали та й пішов додому.

Та й думає чоловік, як ту бабу ймити, що робить юдство межи людьми. Та баба таки жителька села. Де поберуться молоді, вона входить у хату.

Чоловік самий в хаті.

Не про цего чоловіка мова, що жінка в шпитали, а про іншого. Сидить той чоловік самий у хаті, а баба заходить.

— Слава Ісусу Христу! Не моє діло питати, чи не ваша молодичка громадить сіно отам на плаю?

— Моя. А що?

— А я йшла дорогою та й виділа, що вона стоїть з якимось молодяком. Щось говорять. Поговорили та й сіли під копицю. Та й пішла собі та й повернула до вас у хату. Та й це вам розказала.

— Та нічого, нічого. Файно дяковать вам за ці слова.

Понад вечір молодичка приходить до хати, втомлена, нароблена, рук не чує. Сіла коло стола.

— Нема що їсти звареного? Крикнув чоловік з лютости:

— Най тобі той дає їсти, що сидів з тобою під копицею.

— Котрий? — питає жінка.

— Та ти знаєш котрий, тобі не треба казати.

— А хто тобі набрехав неправду?

— Була в мене в хаті жінка і все розказала, що виділа. Молодичка нічого не винна, не було коло неї ніякого чоловіка, вона пантрувала роботу свою. Але чоловік їй не вірив, прогнав її з хати геть і остався самий жити.

А баба Мавра далі побігла. Забігає в одну хату. А там молодичка. Каже їй баба:

— То твій чоловік тепер пішов у ліс по дрова? Я здибала його.

— Мій, — каже.

— Я виділа, виділа його. Він стояв з одною молодицею. Та й щось поговорили, та й пішли в ліс. А я назирці за ними, подивилася. А вони посідали собі під бука. А що решта межи ними було, я не дочекувала. Я повернула до тебе, аби тобі це розказати.

А то баба їй все на гризоту сказала. Сказала та й пішла собі далі. Приходить чоловік до хати з дровами. Вер в’язку з плеч перед хати, входить у хату.

— Дай щось, жінко, їсти. А жінка не говорить.

— Дай їсти, кажу.

— Най тобі дають другі, шлях би тебе трафив ^*. Ти ймився другої, іди собі до неї. Бо я тебе лишаю.

Зачав чоловік виговорюватися, ба й плакати зачав перед нею.

— Нікого не видів, набрав собі дров та й пішов до хати.

Але жінка йому не вірила, бо баба Мавра дуже їй наклебтала. Забрала своє вбрання та й пішла до своїх родичів.

Отак та баба по цілім селі робила юдство ^*. Багато молодих людей розходилися.

Думає чоловік, у котрого баран у хліві: як ту бабу імити, щоб вона більше не робила блуд межи людьми? Але перший раз хоче з бараном зробити ряд ^*. Пішов у хлів і виводить барана на дрючку надвір. І йде з тим бараном до цигана. Та й каже циганови:

— Зроби мені молот тридцятикилевий.

Циган зробив йому такий молот. Заплатив чоловік циганови, молот на плече, дрючок з бараном у руку та й у степ. Спирається він з бараном у степу коло дуба. Присилює барана до дуба, бере в руки молот і б’є його межи роги. Луснув раз, а голова в барана ціла. Вона залізна. Тоді заговорив баран людським голосом:

— Щоби бив мне три добі, то не вб’єш, бо поверх мене все залізне. Все одно я тебе не покину, бо ти мене придбав. Як я відійду від тебе, то два рази програю тобі.

Сказав чоловік до чорта:

— Яких дій ти вимагаєш від мене?

— Хочу з тобою змагатися в таких діях: перша дія — хто всипле з себе більше води, друга дія — хто дужче свисне, ти чи я. Як переможеш мене цими двома діями, тоді я тебе відчеплюся.

— Попробую, — сказав чоловік.

Тоді баран перекинувся на чоловіка і сказав:

— Ходім на випробування в ліс.

Ідуть вони лісом, ідуть. Підходять до норички ^*.

Витягає чоловік з кишені ножа, вистругує чуркальце ^*, закладає у воду, сідає край чуркальця, але воду ще не пускає по чуркальцю, а каже чортови:

— Я готовий, чорте, пускати воду. Пускаймо разом.

Чорт пустив з себе воду, а чоловік пустив свою воду з чуркальця. Випустив чорт усю воду, вже не має. А в чоловіка вода чурить і чурить з чуркальця, бо чуркальце має воду з норички, а норичка багата на воду. Розлютився чорт на чоловіка, що програв.

— Давай друге змагання робити. Хто дужче свисне у палець? Каже чоловік чортови:

— Перший раз свищи ти.

Чортяк як свиснув, то листя з дерев попадало. І чоловік мало не впав. Насилу втримався. Сказав чорт:

— А тепер ти свисни.

Тоді чоловік сказав чортови:

— Як я свисну, то не токма листя впаде, але й гілля обпадає. Мусиш зав’язати очі хусткою, бо й очі можуть упасти тобі.

— Добре, — сказав чорт і завив собі очі хусткою.

Чоловік бере в руки молот, та як розхитав його, та як свиснув чорта по очах, так чортови обоє очей вилетіли з голови. Чорт імився долонями за очі та як зарув, так уся звір порозліталася з лісу в степи. А чорт здоймився в повітря і втік від чоловіка в безодню.

Чоловік зрадів, що позбувся чорта, і йде додому. Та й думає собі:

«Побідив чорта, а ту бабу трудно побідити. Трудно й узнати, котра то робить гризоту межи людьми». Думав він, думав та й вирішив перший раз піти до чоловіка, що в него барана взяв, та й заплатити йому. А чоловік не хоче в него гроші брати, бо чоловік того барана у себе в хліві не видів. А той накидає йому плату і йде.

— Беріть, беріть, я знаю, за що платю.

Прийшов він додому і чотири добі думав, як йому ту бабу найти. І пішов селом шукаючи. Заходить до одного чоловіка до хати. Питається того чоловіка:

— А де ваша жінка?

— Я з жінкою не жию вже три роки.

— А що було межи вами?

— Та вона собі шукала інших. А я того не любив та й прогнав її.

— А зараз ваша жінка з кимось жиє?

— Та ні, — відповідає чоловік, — сама жиє.

— А хто вам на жінку так наговорив?

— Та зайшла до мене до хати одна баба та й сказала, що моя жінка тягається з іншими. А я то незлюбив та й прогнав її.

Пішов чоловік далі. Приходить до другої хати. А там у хаті сама жінка. Питається він у неї:

— Ви не маєте чоловіка?

— Мала, але чоловік мене лишив.

— Чого лишив?

— Він мав інших жінок. Та й того ми розійшлися. Каже чоловік тій жінці:

— Ви не годні сказати, хто приходив до вас до хати з бабів?

— Та приходила баба одна враз, хвестува́лася ^*.

— А ви знаєте її?

— Знаю, знаю, — відповідає домашня молодиця.

— Поведіть мене туди, де вона жиє. Молодичка каже:

— Отам на краю села хатка маленька. Отам вона жиє. Приходить чоловік туди, а баба сама в хаті.

— Сідай, чоловіче, та розкажи, що нового чути.

— Нічого, вуйно, не чути. Я прийшов до вас запитати, чи можете ви до мене прийти при дитині служити. Я буду вам файно платити.

Каже баба:

— Най буде, синку, прийду. Іди надвір і почекай мене. Я хочу попоратися в хаті, попрятати, де що маю.

Він пішов з хати, а баба осталася поратися. Та вийшла і замкла хату.

— Ходім, чоловіче, до тебе. Прийшли обоє до чоловіка в хату.

— Маєш, жінко, поміч до дитини. Я привів тобі бабку. А баба каже чоловікови:

— Чоловіче, я мушу уряди-годи прогулюватися селом.

Вона собі думає далі гризоту людям робити. А чоловік зрозумів її мисли. Та й сказав бабі:

— Буду пускати вас потрохи.

Та й жиють собі всі разом у хаті.

А Баба Яга все випитується в жінки молодої:

— Не чути у вас весіль? Де женяться хлопці, де дівчата віддаються?

Каже домашня ґаздиня:

— Є на цю осінь семеро весіль.

— Добре, добре, — сказала баба.

Підходять ті весілля, баба така весела ходить по надвір’ю. Рада, що вже буде робити гризоту межи молодими. Подружилися молоді, а баба каже чоловікови:

— Пусти мене трохи погуляти.

Вона хоче побігти і юдство зробити. Чоловік каже бабі:

— Беріть і мене з собою. І я хочу з вами прогулятися.

— О ні, — каже, — синку. Я сама. Тобі не було би встидно зо мною ходити? Я така стара, а ти молодий.

— Ні, я не буду встидатися, — каже чоловік. Баба каже:

— Ну то йди. Але де я буду повертати, ти би не заходив зо мною до хати, а під хатою сидів. На вулиці.

Баба заштрикає в одну хату, де молоді недавно пібралися. Та наторкотіла, наторкотіла молодим. Та й пішла з хати. А чоловік з бабою уже не пішов, заховався від баби. Баба пішла, а він забіг у хату до молодих та й питається в них:

— Що ця баба вам говорила?

— Ой, казала ця баба нам, що «ви запалили в пана стодолу із збіжжям. І пан вас віддає на великий суд». А ми не знаємо цего. Хіба би йшли топитися, така напасть на нас упала.

Чоловік каже:

— Не робіть собі нічого злого. Я все виправлю. І побіг він за бабою та й сказав їй:

— Вертаймося додому.

Вернулись вони додому. І веде чоловік бабу до пана, до того, що обіцяв йому заплатити. Приводить її та й каже:

— Пане, я вже все, що треба, зробив. Вже буде мир у селі. Я прогнав із села чорта і привів вам Бабу Ягу, котра робила в селі людям зло. Робіть суд над нею, а не над тими молодими, на яких вона казала, що запалили вашу стодолу з хлібом. То вона вам запалила стодолу.

Пан скликав людей і розказав усе про цего чоловіка. Яке він у селі добро зробив для людей.

— А над цею бабою робім суд. Що рішите? Люди сказали:

— У вас є молодий кінь у стайні, котрий не був три роки надворі. Прив’яжіть бабу йому до хвоста. І пустіть у степ. Хай з неї лиш кістки остануться. А доброму чоловікови заплатіть.

І пан так зробив. Чоловік пішов додому ґаздувати. І від того часу вже було в селі мирно.