☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як нагородили чорти бідного і багача
Українська народна казка Буковини

Були два брати: їден бідний, а другий — багатий. Та й той багатий брат був бідному вінчальним батьком. І ходив бідний до свого вінчального батька два рази на рік з колачами. Але бідно він жив, то й колачики були маленькі та чорненькі.

А той багач мав ще багато фінів. Ті приносили великі й білі колачі. Побачила жінка бідного, що багатий брат не дуже радий їхнім колачам, та й на другий рік каже:

— Я вже не йду з тобою до брата і не понесу колачів. Хочеш, то йди.

— То давай колачі, я йду сам.

Іде він, а інші фіни уже в брата за столом. Братова жінка дивиться у вікно та й каже:

— Ади, йде твій брат.

А він скоро вийшов напроти брата та й каже йому в сінях на порозі:

— Йди, брате, до чорта з цими колачами. А то ходиш та й ходиш до мене.

Вийшов бідний брат на вулицю та й задумався. І додому нема як вертатися, бо жінка буде сміятися. Що робити з цими колачами? А чорт і приходить до него. Та й питає:

— Що ти так, чоловіче, задумався? А він каже:

— Брат післав мене до чорта з колачами, а я не знаю, куди до того чорта йти.

— Ходи, я тебе заведу.

Йдуть вони та йдуть. Заходять в хатину, а там баба. Стоїть посеред хати, а коло неї купа жару, і вона згортає той жар залізною лопатою. А чорт, що його вів, був тої баби син. Каже він:

— Мамо, гості до нас прийшли. Чимось обдаруйте цего чоловіка. А баба питає його:

— Ти хату маєш?

— Не маю.

— А жінку?

— Маю.

— А діти?

— Є діти.

— А корову маєш?

— Не маю.

— А коні?

— Нема коней. З худоби я не маю нічого. Лиш дев’ять дітей маю. А одягнений він був у свиту. Баба каже до него:

— Тримай полу.

Тримає він полу та й думає: «Маю одну свитину, та й та згорить!» Бо баба бере лопатою той жар і кидає йому в полу. Кинула одну лопату, другу, третю. «Пропала свита», — думає чоловік. А баба каже:

— Притисни полу до себе. Притиснув він, а баба йому:

— Не пускай, аж дома пустиш.

Пішов він від тої баби. Несе той жар та й думає: «Що це за жар такий, що несу й не пече він мене?»

Коли прийшов додому, була вже ніч. Увійшов до хати і пустив полу. І забрязкотіло, засвітилося в хаті. А жінка спала на печі, пробудилася та й каже:

— Десь найшов наш тато вогню. Вже хоч попід хати за вогнем не підем.

А він їм:

— Вставайте.

В хаті стало видко, а він не знає від чого.

— Де ти був? — питає жінка.

— Вставайте, я буду розказувати.

Жінка побудила діти. І тоді всі побачили, що то золоті гроші. Почали вони ті гроші збирати і на купки складати.

Вже на другий день пішов він з жінкою на базар і купив усе, що треба, на діти. І корову купили.

А багатий брат побачив, що він корову веде, та й питає:

— Де ти взяв цю корову?

— Купив.

— Е, купив.

Не повірив багатий брат, що той міг купити корову. А бідний брат зачав багатіти і передогонив багатого брата. І вже не йде до него з колачами. Тоді багач приходить до него і питає:

— Відки ти, брате, так ся розжив? Вже й мене не знаєш і не приходиш до мене.

А він каже:

— Ти мене післав до чорта з колачами, і за ті колачі чорт мене нагородив. Отак я й розбагатів.

Приходи багатий брат додому та й каже:

— Жінко, як брат носив такі маленькі й чорні колачі і так його чорт нагородив, то ти печи великі й білі. І нам дасть чорт ще більше грошей, як братови.

Вона його послухала, спекла великі колачі, і він так само вийшов на вулицю. Вийшов йому назустріч чорт у вигляді чоловіка, як і його братови, та й питає його:

— Чо’ ти тут стоїш?

— Хочу йти до чорта з колачами, та не знаю куди.

— Йди, я тебе поведу.

Приводи його чорт до тої самої хати. Та сама баба підгортає залізною лопатою жар посеред хати. А чорт каже:

— Мамо, гості прийшли, треба нагородити.

А вона все підгортає той жар. І питається чоловіка:

— Ти хату маєш?

— Маю.

— А жінку?

— Маю.

— А корову?

— Є корова.

— А коні?

— Єй коні. Сказати направду, в мене все є. Але мало мені.

— А ріг ти не маєш, — сказала баба та й поклала йому на голову роги. Пішов він з ними додому.

До хати якось увійшов, а з хати не годен вийти, бо роги виросли ще більші і не пускають. Каже він до жінки:

— Бери пилочку і рубай їх.

Зачинає вона рубати, а йому болить. Не зрубала вона — і по сьогоднішній день багач з рогами ходить.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 11 серпня 1985 року Мельник Єлена Матвіївна (1904 року народження)