Як найменший брат свою наречену визволив
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі чоловік та й мав двадцять п’ять синів. Та й сини повиростали, вже хотять женитися. Та й кажуть свому татови:

— Тату, підіть пошукайте, де є двадцять п’ять дівчат, аби ми на них уженилися.

І тато пішов. Та й сходив півсвіту, та й не найшов за раз двадцять п’ять дівчат. Та й іде додому. А там якась хатка стоїть. Він ще повернув до тої хатки. А недалеко хатки чоловік оре. Цей підходить та й каже:

— Боже помагай! Що орете? А той чоловік каже:

— Та як не орати, як у мене двадцять п’ять дочок? Треба якось то прогодувати.

А подорожній каже:

— В мене є двадцять п’ять синів, а в вас двадцять п’ять дочок. Може б, ми були сватами?

— Най буде, — каже той.

Прийшов тато додому та й каже синам, що найшов двадцять п’ять дівчат. А сини кажуть:

— Ми йдемо туди женитися.

Та й зібралися, та й ідуть уже. А молодший брат каже:

— Де ми заведемо ті жінки? Треба якоїсь квартирі. Я вертаюся, а ви мою наречену приведете.

Ідуть вони вже відти з жінками. А тато тих дівчат сказав їм:

— Би ви не повертали нікуди, а собі йшли просто додому. Ішли вони, потомилися, а там такий файний, такий зелененький моріжок був. Кажуть вони:

— Сядьмо, трохи відпочинемо.

Та й сіли. А там близенько була така висока-висока гора. Та й з тої гори щезби ^* прийшов та й ухопив наречену молодшого брата. Та й виніс на ту гору.

Приходять вони додому та й кажуть:

— Щось ухопило дівчину, і вже.

А молодший брат зібрався та й пішов шукати свою наречену. Прийшов під ту гору та й що? Не годен вийти на ту гору. Став він та й думає, як йому на ту гору вибратися. А тут прилетів орел та й каже:

— Я тебе винесу на ту гору.

Та й поговорили вони з орлом, та й виніс його орел на ту гору. Він подивився, а там дівчина сидить. Та й каже:

— Йой, чого ти прийшов? Тебе вб’є щезби. А він сказав:

— Най вб’є, най робить, що хоче. Я таки хочу визволити тебе.

— Він тебе зараз покличе. Би ти не їв нічого, як він буде тобі казати: «Їж». І би ти не пив нічого.

Дідько ввійшов та й закликав його. Та й каже:

— Бери їж, бери пий. А він сказав:

— Я не хочу ні їсти, ні пити, лиш роботу робити. Дай мені роботу.

А дідько сказав:

— Би ти виорав поле і посадив ягоди. І би вони вродили і ти приніс їх на рано їсти.

Він приходить до тої дівчини і каже:

— Де я годен таке зробити? В мене нема ні насіння, нічого, а я мушу виорати, посадити і йому принести на снідання.

Дівчина сказала:

— Не журися. Лягай спати, а це все на рано буде. І сказала вона чортам:

— Дивіться, би ви це все виорали, посадили ягоди і щоб вони вродили. І би на рано понести їх старшому їсти.

І так вони зробили. Хлопець пішов та й нарвав ягід і поніс на рано дідькови їсти. А дідько каже йому:

— Бери їж, пий, не ходи голоден. Він сказав:

— Я не прийшов їсти, пити, я прийшов робити. Давай мені роботу.

— Добре. Як ти такий чемний до роботи, викорчуй цей лужок, виори, посій пшеницю і аби ця пшениця на завтра вродила.

А він пішов до дівчини. Та й каже, що треба лужок викорчувати, виорати та й посіяти пшеницю. А вона каже:

— Байка, все буде.

Скликала дівчина тих чортів і сказала:

— Би це мені на рано все було, би пшениця вродила.

Вони викорчували, посіяли, і на рано пшеницю треба вже жати.

А він нарвав колосся, приніс та й показав. А щезби каже:

— Добре. Бери їж, би не був голоден. А той не хоче ні їсти, ні пити. Каже:

— Мені робити треба. А дідько сказав:

— Бери стару кобилу, що вже здихати хоче, сідай на ню і об’їдь цей город, що ти виорав.

А він подивився на ту кобилу та й убив її. Бо то не було на чім їхати. А то не була кобила, то була дідькова мама. Як вздрів чорт, що хлопець кобилу вбив, та як закричав, та й пук від того крику. А вони двоє зібралися та й запросили орла, аби їх перевіз, позносив з гори. А ті менші чорти вже нічого не казали.

Та й орел їх зніс з гори, та й вони пішли додому. І як прийшли вони, всі дуже втішилися. І всі брати з жінками жиють і тепер, як ще не померли.