Як нерозумний брат королем став
Українська народна казка Гуцульщини

Були собі три брати. Два були розумні, а один дурний. А щось їхню пшеницю пасе. Каже старший брат: — Щось пасе нашу пшеницю. Треба йти сокотити. Піду нині сокотити я. Пішов старший на поле, сів та й сидить. Чує, а то щось так біжить, аж земля гуде. Дивиться він, а то біжить кінь. Та й іскри сиплються коневи з очей. Напудився старший брат, волосся йому на голові встало. Він потиснув шапку, встав та й пішов додому. Браття повставали рано та й питають його: — Ну, щось зловив?

— Я був та й знаю, що то, а ти підеш та й ти будеш знати. Другої ночі іде середущий. Прийшов, сів та й слухає. А то кінь біжить, аж земля гуде. Він дивиться, біжить кінь, іскри з очей сиплються. Напудився він, шапку потиснув і пішов додому.

А третьої ночі вже йде сокотити той дурний. Прийшов туди, нарубав собі терна та й зробив таку хатку, щоб кололо з усіх боків, як він залізе там. Аби він не заснув, аби чув. Та й чує він, щось гуде. Він дивиться, біжить кінь, з очей іскри сиплються. Він встав та й поволеньки, поволеньки до коня, та й брик на коня. А кінь бігом. Та як побіг, та й пробіг цілий світ уздовж та й цілий світ упоперек. Та й прибіг на то місце знов. Та й каже:

— Як ти знав мною володіти, то ти тепер мій хазяїн, а я твій кінь. А тепер пусти мене. Як тобі буде мене треба, ти свиснеш-крикнеш, і я прийду.

Приходить він додому, а брати говорять собі. Кажуть, у короля дівчина має віддаватися. Король поставив її дуже високо та й сказав: «Хто доскочить до мої дочки, то буде її чоловік». Брати кажуть:

— Ми йдемо до того короля. А той молодший каже:

— Може би, й я пішов? А вони сказали:

— Куди тобі, дурню? Йди вівцю пасти.

І поїхали вони. А він вийшов ту вівцю пасти, свиснув-крикнув, і прибігає до него кінь.

— Пане мій любий, пане мій милий, що тобі треба, куди тебе нести?

А він сказав:

— Неси мене до короля.

— Зазирни мені в ліве вухо, — сказав кінь.

Він як зазирнув у ліве вухо, то зразу стався зібраний, як пан. Такий файний, що такого ніде більше нема. Каже кінь:

— Як тебе нести, чи понад землю, чи по половині дерев, чи поверх дерев?

Він сказав, що понад землею. Та сів на коня та й поїхав. Догнав він своїх братів та й поминув їх. Приїхав туди і мало що не доскочив до королевої доньки.

Приходить він додому, а брати кажуть:

— Там був якийсь, лиш трошки не доскочив. А він каже:

— Може, то я? Кажуть брати:

— Ти все щось таке скажеш, що півтора людського, що не тримається купи.

Другої днини знову йдуть туди брати. А він каже:

— Може би, я йшов?

— Куди тобі йти? — кажуть брати. — Ти вівцю паси.

Брати поїхали, а він вийшов та й свиснув-крикнув. Прибіг кінь.

— Пане мій любий, пане мій милий, куди тебе везти?

— Неси мене до короля. Каже кінь:

— Зазирни мені а ліве вухо.

Він зазирнув у ліве вухо і зробився ще кращий, як був першої днини.

Та й каже кінь:

— Як тебе нести, чи понад землею, чи в половині дерев, чи поверх дерев?

Він сказав:

— По половині дерев.

Приїхали туди, він доскочив до королевої доньки, викрутив конем та й поїхав. А люди говорять:

— Ба що то за один? Ба що то за один?

Та й приїздить він додому, а брати хваляться:

— О, приїхав один та й доскочив. Але ще нічого йому королівна не дала. А він викрутив конем та й поїхав додому.

А він уже нічого не казав більше братам.

Третьої днини ідуть вони знов. Брати зібралися та й пішли, а він вигнав вівцю пасти та й свиснув-крикнув. Прилітає кінь.

— Пане мій любий, пане мій милий, куди тебе нести?

— До короля.

— Зазирни мені в праве вухо.

Він зазирнув у праве вухо і зробився такий файний, що вже не годен бути кращий. Та й каже кінь:

— Пане мій любий, пане мій милий, як тебе нести? Чи попри землю, чи по половині дерев, чи поверх дерев?

— Поверх дерев.

Він приїхав туди і доскочив до королівни, і королівна натягла йому на палець перстень. І він викрутив конем і поїхав додому.

Приїхали брати і кажуть, що якийсь доскочив. Але не знають, який. А він приїхав додому та й завив собі палець катраном, щоб брати не відобрали перстень.

Та й сказав король, щоб до него прийшли всі парубки, які є: криві, сліпі — всі би прийшли. Брати йдуть туди й кажуть:

— А чого дурного брати?

Та й не беруть його. Всі посходилися до короля, та й нема ні в кого перстеня. Та й другий раз закликає король всіх. І тоти брати розумні вже взяли з собою й брата дурного. І прийшли туди, і переходять всі поперед королівну. А він ганчірку вбірвав та й показує їй руку. А вона каже:

— Це він! Це він!

Та й він став королевим зятем. А як король помер, то він став королем. Та й зробили бенкет, та й їли, пили. По бороді текло, а в рот не попало.