Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Як одуд мстився чоловікові
Українська народна казка про тварин

Бо то одуд хвалився перед другою птицею, що він має дуже ладні діти. «Та що ж, — каже тая птиця, — що вони ладні, коли не хрещені?» — «Ну, як же би їх похрустати?» — каже одуд. А та птиця каже: «Я тебе нараджу: тут є лисий піп, то він тобі їх похрустає». — «Ну, ходім за тим попом».

Беруть і летять. Веде його тота птиця під скалу, а там був лис. І каже вона до того лиса: «Ходи-но та похрустаєш мені діти». — «Дуже добре», — каже лис. «Але то ти — лисий піп?» — каже одуд до того лиса. «А я!» — каже. «Ну, то ходи ж хутенько!» Бере лис біжить, а вона його з одудом провадить вперед. Прийшли до того гнізда. Лис недовго думав, взяв та поїв тоті одуденята. Допіро каже одуд: «А що ж ти мені доброго зробив?» — «А що ж? — каже лис. — Та же я їх похрустав!»

Лис собі попоїв, положився під скалою і лежить. А одуд з великого жалю полетів за хортом до двора Прилетів і каже: «Ей, будь ласкав, ходи зо мною та зловиш лиса». Але хорт каже: «А як же я піду, коли я голодний? Зроби так, — каже хорт, — щоби я наївся, напився і посміявся, то ти його зловлю». — «Ну, добре», — каже одуд. А тут, як на тоє ж, щойно панам дали на стіл обід. Одуд тут влетів до покою, сів панні на чоло і клюкає. Вона тут наробила крику. Одуд тут з покою та до пекарні. Тут всі — за ним, щоби конечне його злапати. А хорт тут з-під стола, повиїдав все і вибіг надвір. Дивиться одуд, що вже ся хорт справив, — вилетів надвір. А льокай точив в льоху вино до столу. Він тут влетів до льоху та тут зачав літати. Той покинув вино, далій за тим одудом, тут скрутився по льохові та надвір. А хорт вбіг до льоху, напився вина доволі, вибіг надвір і чекає на одуда.

Надлетів одуд і каже до того хорта: «А що ж? Вже ся наїв і напив? Ходи ж, тепер ще ся посмієш та підемо того лиса лапати». Влетів знов одуд до покою, сів панні на чоло і давай дзьобати. Тут наробили знов крику, що «той самий одуд знов прилетів!» Каже пан: «Ну, не полошіть! Я його зарубаю!» Взяв ніж і но хотів по нім вдарити, він (одуд) злетів, а пан як махнув, та й розтяв панні чоло! Та тут в крик, всі помішалися: що то за такий одуд! Хорт сидів собі під столом, посміявся, вибіг надвір і каже: «Ну, вже-м ся наїв і посміяв. Ходім же тепер лиса ловити».

Прийшли на тоє місце, де той лис. Одуд прилетів над нього і все над ним: «Вуд! Вуд!» Лис як зірвався, та в ноги! А хорт тут за ним, іно-іно туж злапати! Лис видить, що вже нема як тікати, та під підводи! Якісь-то люди їхали з дороги. Але вони дивляться, що тут лис мотається, та тут один за дручок! І но хотів вдарити лиса, та не попав по нім, іно по хортові. Та й забив хорта. А лис втік.

Допіро одуд став дуже недобрий на того чоловіка, що він забив хорта, і каже йому: «Ну, коли-сь мені забив хорта, то я ти тепер так зроблю, що будеш мати сім бід, а восьмий прибідок». Але тоті люди везли дьоготь куфами. Допіро одуд вилетів на того чоловіка бочку, сів і клюкає дзьобом і каже: «Коли-сь мені забив хорта, то я ти розіб’ю куфу з дьогтем!»

Той чоловік видить, що одуд вже недалеко добирається до куфи, взяв собі дручок, хотів одуда забити. Та як вдарив по куфі — і розбив, і весь дьоготь витік назем. «А кроть же твою матір із одудом! — каже той чоловік. — От вже одна біда!» Але одуд не контентується тим; сів кобилі на голову і дзьобає. Чоловік розсердився: «От ще, — каже, — побліка! Задзьобає і кобилу!» Взяв знов дручка. І но хотів його вдарити — той злетів; а він як потягнув дручком — і забив кобилу на смерть. «От вже, — каже, — друга біда!»

Одуд взяв полетів іще до його дому. Прилетів туди, сів його дитині на голову і дзьобає. Дитина наробила крику, а той таки дзьобає. Жінка тут як хватила коцюбу! І но хтіла забити одуда, — той стріпався і злетів; а вона як махнула — та й забила дитину. А одуд взяв та й полетів. От і третя біда. Журиться жінка, що «де ж то! Сама свою дитину забила!» Аж тут приїжджає чоловік. Вона зачала йому розказувати: «Ах, чоловіче! Що я зробила!» — «Ну, що?» — «Та то, чуєш, прилетів якийсь одуд, сів дитині на голову і зачав клюкати. Я хотіла його забити. Він, шельма, злетів, а я як вдарила — та й забила-м дитину». А він каже: «Говори! Говори! Та же я через нього собі і куфу розбив, весь дьоготь витік, ще й кобилу забив! Але щоби він ся мені попав, то я не знаю, що би з нього зробив: чи з’їв, чи роздер! Навіть сам не знаю, щоби з нього зробив».

Аж тут знов прилітає одуд до хати. Той тут за ним, сюди не туди, — зловив: «Ага! — каже. — А тут ти ся мені попав в руки, проклятий! Ну, що би тут з ним, жінко, зробити?» — «Зарізати!» — «Ну, що ж то! І не надивлюся на нього». — «Роздерти!» — «Также! Але лучче я його з’їм». Казав жінці дати масла, намастити його добре маслом, сюда і туда, взяв і ликнув. Ну, ликнув, та й вже і не по одудові [...]

Як одуд мстився чоловікові. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 248/А. Зап. в середині XIX ст. на Поділлі. Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850—1860-х рр. Вип. І—II. Упорядкував Микола Левченко, К., 1928., стор. 297-300. Паралелі: Б. Д. Гринченко, Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях, вып. 1, Чернигов, 1895., стор. 145—147; Б. Д. Гринченко, Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях, вып. 2, Чернигов, 1897., стор. 4—6; Сборник материалов по малорусскому фольклору. Собрал Ал. H. Малинка, Чернигов, 1902., стор. 326—327; Гуцульщина. Написав проф. Володимир Шухевич, ч. V, Львів, 1908., стор. 162—165; В. Н. Ястребов, Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александрийском уездах Херсонской губернии, Одесса, 1894., стор. 164—165; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 402—404; Афанасьєв, стор. 95—97; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор. 793—794; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 463; Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 76. Див. також: Відділ рукописів Бібліотеки Академії наук СРСР (Ленінград)., зібр. № 60, од. зб. 100, арк. 343.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.