Як оженився найменший брат
Українська народна казка Бойківщини

Мав газда три хлопці. Вни були бідні. Найстарший каже:

— Йду я, тату, заробляти хліба.

Пішов він, найшов хазяя в нього. Каже газда:

— Ходи. Підеш орати.

Набрав йому на фіру пшениці, виніс плуг, борони, впряг, і поїхав хлопець орати. Воли сами ходили кругом, не треба було погонича.

Орав він цілий день, ввечір приїжджає.

— Ти зорав?

— Зорав.

— Заволочив?

— Заволочив.

— То добре.

Другий день він знов набрав у міхи пшениці, поклав на віз плуг і борони.

— Іди ори.

Пішов той і знов цілий день орав, волочив, сіяв. А в третій день каже газда:

— Сину, тепер підем орати тобі, то буде твоя заплата на цілий рік.

І газда показав йому, де орати. Той подивився, а там самі корчі. Малі корчі. Як буде орати? Нема що орати. І втік додому. Лишив ті воли, хліб — все. Пішов додому. Прийшов, а браття питають:

— Ти заробив хліба?

— Ідіть ви та заробіть. Не заробив я нічого, не мож заробити.

Прийшов середущий. Середущий так само два дни орав, третій пішов орати — не орав, бо корчі були. Наймолодший каже:

— Я йду заробити хліба. Ви не можете заробити.

Пішов наймолодший, орав два дни, третій день газда каже:

— Іди, сину, будеш орати собі. То буде твоя заплата на цілий рік.

Той йому показав, де орати, а там корчі. Шкода, би то пропало. Я б вам не орав, би то все пропало.

Микає він ті корчі. Котрі малі, руками микає, котрі більші — воли присиляє канатом і вириває. Цілий день він корчує. Волам має що дати їсти, сам має що їсти.

Приїжджає ввечір додому. Газда каже:

— Ти орав?

— Нє, я не орав, я корчвав.

— Добре зробив.

Другий день знов дав газда йому пшеницю, плуг, борони — все. Має йти орати. І не йде він орати, йде корчувати, хоче більшу площу зробити. Цілий другий день він корчував, вимикав ті корчі, зробив велику площу, приїжджає додому. Газда питає:

— Ти орав?

— Нє, я корчував. Корчі микав.

Третій день пішов він орати, оре. Орав цілий день, наорав велику площу, посіяв пшеницю. Приїжджає ввечір додому, до того газди. Газда:

— Ти орав?

— Орав.

— Посіяв?

— Посіяв.

— Заволочив?

— Заволочив.

— Добре. То є твоя заплата за цілий рік. Коли прийдуть жнива, то би-сь пильнував, щоби пшениця не перестигла, би її у порі зняв.

Прийшов він додому, повідає браттям, вітцю. Вони вже пильнують, коли будуть жнива. Пішли вони всі штири, сини з вітцем, зжали ту пшеницю, пов’язали в снопи, зробили три кіпки. Батько каже так:

— Ви ночуйте тут, кожний коло кіпки. А я йду додому, зладжу віз і приїду. Будем возити снопи додому.

Тоти два брати позасинали коло тих кіпок, а наймолодший не спав, бо то його праця. Він то заробив, він то дуже пильнував. Надлітає птах, ухопив колос із снопа і полетів. Він за тим птахом, хтів той колос відобрати. А птах завів його в глибокий ліс. І пропав птах, не найде він його. Дивиться, далеко горить огонь. Приходить він д’тому огневи, а там дідо, великий дідо спить. Він заліз тому дідови під рукав і заснув.

Рано дідо пробуджується, витрясає його з рукава.

— Що ти, сину, тут робиш?

— Ой, дядьку, я змерз, увидів огонь та й прийшов загрітися.

— А може би ти був моїм сином?

— Та буду, дядьку, буду, дідусю, вашим сином. Буду.

Та й він у нього був і виріс на дорослого парубка. І каже:

— Дядьку, я би ся женив.

— Ба де ти будеш ся женити?

— Нема де ся женити?

— Та є у царя три дочки. Якби ти був розумний, ти би умів женитися, ти би оженився. Вони ходять у ставок купатися. Ти йди туди, і котру собі за подобаєш, у тої вкради верхнє шмаття. Вона буде в спіднім купатися, а ти верхнє вкради, загорнися і втікай просто до мене.

Він пішов, сховався у кущах і дивиться. Ідуть три дівчини. Він за подобав собі наймолодшу і украв з неї костюм. І загорнувся, і втіче. Вона біжить за ним.

— Милий мій, віддай, почекай, почекай!

Він втіче дорогою, а вона його догонила, відібрала той костюм і ще його набила по писку, і пішов він до діда. Прийшов, а дідо каже:

— Ти неслухняний, і ти не вженишся ніколи. Чого ти зупинився, як тікав? Втікай просто до мене.

І другий день він знов прийшов туди. І знову вкрав у неї то шмаття. І загорнувся, і втіче. А вона біжить за ним і кричить:

— Милий мій! Почекай, я тебе поцілую! Ти мій милий, ти такий, ти такий!

А він такий милосердний був, обернувся. І вона догонила його і то відібрала. І набила його по писку, і втекла.

Третій день дід на нього покричав:

— Чому ти такий неслухняний?! Ти слухай мене. Ти ніколи не вженишся, як не будеш мене слухати.

І він пішов третій день і знов украв у неї той верхній одяг. І вже як вона його просила, не обертався, просто до діда прийшов. І вона за ним прийшла. Дідо каже:

— Дай мені той костюм.

І взяв дідо той костюм і зложив у волоський горіх.

І живуть вони обоє коло того діда вже багато років. Він каже:

— Дідусю, я хочу дома побувати. Я мав вітця, маму, браттів. Хочу подивитися, як там удома.

Дідусь каже:

— Я тобі не бороню. Можеш іти додому, але ти пішки не підеш. Ти поїдеш.

А дідо був чародій. Він на палиці намалював фіякір, коні. Каже він:

— Бери ту палицю, удар по землі, і тобі стануть коні, фіякір і поїдеш додому до батьків.

Він так зробив, приїжджає з жінкою додому. Він гарно вбраний і жінка гарно вбрана — так дідо зробив. Приїжджає додому, а там така велика забава! Много народу, набіжні пісні співають, невесела сумна забава. Він каже:

— А що тут у нас таке?

А його тато не спізнав. Та й каже:

— Паничу, у нас таке…Я мав три сини. Та оден пішов хліба заробляти. Ми за його хліба паничами стали. Ми багачі тепер, а він пропав без вісти. Ми за ним упоминки справляємо.

А він каже:

— Тату, а то я. Та то я, тату.

Отець втішився, почав цілуватися, почали музику справляти. Уже радісну забаву справляють, а не сумну. А його жінка дуже гарно гуляє. А він ліг собі спати, бо заморився. Він ліг, а жінка каже до його мами:

— Мамо, в кишені мого чоловіка є таке й таке. Коби ви мені його дали, я би ще краще гуляла.

А мама тої справи не знала, пішла розпорола кишеню і випорола той горіх з костюмом. Дала ї, і вона ще ліпше гуляє. Гуляла, гуляла, а далі зробилася голубкою, вилетіла на дерево і каже:

— Ну милий, я тепер іду за гори, за моря, ти мене не найдеш.

А він тоді що робить? Іде до діда. Прийшов і питає:

— Діду, ви не знаєте, де ті гори і моря?

— Ні, я там не був і не знаю. Але я дам тобі такого коня, що буде у воздусі летіти. І ти її найдеш.

І він її найшов. А чи взяв її додому, чи жив з нею там, де найшов, не знаю, бо мене там не було.