Як пан балакав
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Одна удова проста жінка та оддала дочку за поганецького панка. От раз той зять і поїхав до тещі у гості. Та й каже своєму наймитові:
— Я балакатиму до тещі не по-нашому .А як вона спитає в тебе, чого я так балакаю, так ти скажи, що я вже забув по-своєму балакати, а тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти їй по нашому переказуй.
Той каже:
— Добре!
От приїхали . Теща така рада, що зять приїхав, вітається до нього, а він :
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Так вона й злякалась, та й питає парубка:
— Що це панові таке сталося, що мови йому одібрало?
А парубок каже:
— Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому .
От теща почала про дочку розпитувати та про онуків, він усе:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри !
Та їй аж його страшно стало. От тоді питає вона в зятя:
— Може, вже обідати будете?
А він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит каже:
— То він каже, що не хоче обідати.
Пан сердиться, що наймит так каже, та аж кричить:
— Вухри-мохри!
Бо їсти здорово хоче. А наймит:
— Ідіть, — каже, — паніматко, од його, а то бачите, аж сердиться, що ви з обідом докучаєте .
Теща з наймитом пообідали, а пан зостався, не ївши.
— Може, вже вечерятимемо?
А він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Наймит каже:
— Не хочу вечеряти, каже, щоб дали тільки шматочок хліба та кухоль води.
Так теща дала йому шматочок хліба та кухоль води, а сама повечеряла з.наймитом. Зять уже так сердиться на наймита, а таки не хоче по-своєму балакати.
От уранці лагодиться вже він їхати. Теща й того й сього несе на віз дочці та онукам на гостинець. А він радий, що такого багато, та:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит:
— Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть.
Теща й позабирала усе назад.
От як виїхали за слободу, пан як узяв наймита лаяти і каже:
— Я через тебе голодний сидів і додому нічого не везу. Коли так, чого ж я сюди й приїздив?
А наймит каже:
— А хіба ж я знаю? Може, щоб поговорить по-німецькому? А я думаю, як слід переказував.