Як парубок царя перебрехав
Українська народна казка Бойківщини
У єдного господаря було три сини. А цар сказав:
— Як знайдеться хто такий, щоб мене перебрехав, то дам за нього дочку. А не перебреше, п’ятдесят буків дам.
Пішов брехати найстарший син і говорить там Бог знає що. А цар каже:
— Може бути, може бути.
Не перебрехав він царя, і дав йому цар п’ятдесят буків.
Захотілося й другому синови женитися з царівною. Приходить і той до царя і говорить Бог знає що. Цар каже:
— Це все може бути.
Не перебрехав він царя. І дістав п’ятдесят буків.
Хоче йти до царя третій син. Проситься в батька, а батько каже:
— Як хоч’, то йди. Обертали єдного й другого під буками, то й тебе будуть обертати та лічити буки.
Приходить наймолодший син, а цар звідається:
1А я казав не дозволяти (пол.)
— Чого ти прийшов?
— Та би-м хотів у вас царівну сватати.
— Но говори. Говори.
— Та буду говорити. Нас три, а батько четвертий. Ми на своє поле навозили взимі гною і розметали його по снігови. Коли сніг згинув, ми виходиме, дивимеся, а то ми на чужім полі розметали гній. Що ми робиме? Береме тото поле всі вштирьох за штири кінці, підняли його, понесли і витрясли той гній на своє поле.
Цар каже:
— Може бути, може. Таких штири могли то зробити.
—… Ми коней не мали, запрягли ми дві кози в плуг і то поле зорали і заволочили. І посіяли ми пшеницю. Та пшениця виросла така велика, вища від дубів…
— Може бути, може, як доброго сорту пшениця, — каже цар.
—… То виросло, пристигло. Косити ми не могли, а взяли-сьми пилу та й то різали…
— Може бути, може бути.
—… А газулля ми помолотили й намолотили дуже багато пшениці. А тото дерево, тоти дуби повозили-сьми та й поставили з нього великі стайні…
— Може бути, може.
—… І накупили ми більше свиней, як у вас, царю…
— А відки ви мали тільки грошей? — зазвідався цар.
—… Ми годовали воші, такі великі, як вівці…
— Може бути, може.
—… Та й ми накупили за ті гроші свиней. Бо приходили пани та й купували у нас воші, та й нам дуже добре за ті воші платили. Та й ми за самі воші взяли від панів 150 тисяч. Та й накупили ми вже дуже доста свиней. Та й подумали ми, що треба до свиней свинаря…
— Так, так, треба, треба.
—…Не могли-сьми найти доброго свинаря. І мій батько пішов і найняв за свинаря вашого тата. Би свині пас.
— Щоб мій тато був царем та й свині в тебе пас?! То не може бути правда!
А там сиділа президія, і та президія плеснула в долоні — цар програв! А той хлопчина каже:
— Правда чи не правда, а царівна має бути моя.
І цар сказав:
— Не зроблю нічого. Раз ти мене перебрехав, то буде по-твойому.
І пішов він з царівною до церкви, повінчалися, і він потому, як той цар помер, став царем.