Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Як повісили ступу
Українська народна казка Бойківщини

Жили собі двоє людей, господар із жінкою. Прегарно жили, прегарну господарку мали. Дітей вони не мали. І перед різдвяними святами договорилися вони:

— Підемо ми до міста Скольова купити собі, що треба, на свято.

І поїхали вони туди. Покупили, що треба, а далі жінка вийшла з єдного магазина, і чоловік не видів, куди вона пішла.

А вона пішла до аптеки. А в тій аптеці робив аптекарем її чоловіка товариш, вони оба були в армії разом. І той чоловік вийшов з магазина і пішов до аптеки, хотів з товаришем поговорити. Зайшов, поздоровкався з товаришем. І аптекар увидів через вікно на вулиці його жінку. І питає, чия то жінка.

— Це, — каже, — моя жінка.

— Твоя? Вона тепер була в мене і купувала в мене трутку. А я її запитав: «Нащо тобі трутки? Що ти хочеш труїти? Тота трутка, що ся труїть собаку чи кітку, чи там худобину, то не взяла би людину. Ти мені скажи, нащо тобі трутка?». І вона сказала, що для людини.

І аптекар сказав:

— За тото треба дати десять долярів, би я тобі такої трутки дав.

І вона вийняла десять долярів і дала йому, аптекарьови. А він завив у папір харчової соди і сказав:

— Ото даш йому в чаю. Він вип’є тото і зразу вмре.

Все це розказав аптекар свому товаришеви. І сказав йому:

— Би ти не боявся, бо я трутки не дав, я дав харчової соди. Буде тобі давати, би-сь нічого не боявся.

Подякував він тому аптекарьови і каже:

— Їду додому.

Вийшов він на вулицю, увидів свою жінку і каже:

— Ходи. Поїдемо домів.

Посідали вони на фіру і поїхали домів. Як виїхали домів, каже він жоні так:

— Іди клади огня, а я розпряжу коней, дам коням їсти і прийду.

Входить він до хати, сідає коло стола і каже жінці:

— Дай мені дащо напитися, бо я дуже хочу пити.

— Чекай, я тобі загрію чаю.

І верла вона йому тої соди. Він то видів, а їй ся здавало, що він не видів. Притулив він то до рота, йойкнув, упав і зробив вигляд, що він умер. Як вона увиділа, що він умер, взяла його за ноги і потягла до сіней витягла його, взяла довгий мотуз і в’яже йому до шиї.

А там була така грядка. Переверла вона мотуз через грядку і тягне чоловіка догори, хоче повісити. А він собі їмив у потемку мотуз коло шиї, щоб’го не задушила. А вна його підтягнути не може. Як увиділа, що не може підтягнути, вийшла собі надвір, заперла за собою двері і десь пішла. А він за той час бере ступу і прив’язує до ступи то, що мало бути прив’язане до шиї.

А вона приходить і приводить того свого каваліра, з котрим вона любилася. І каже:

— Мотуз перевішений. Поможи мені підтягнути його догори.

І вони вбоє підтягнули у потемках ту ступу. Вона каже свому каваліру:

— Ти йди геть, би тебе тут не було.

Він собі пішов геть, а вона вийшла надвір і стала йойкати:

— Йо-йой! Йо-йой! Та повісився, повісився!

Сусіди то вчули та й біжать. Що таке є? Звідуються сусіди:

— Що тут є?

— Ходили-сьми нись у Сколів та-сьми відтам виїхали. Я пішла доїти корови. Входжу до хати, а він ся повісив у сінях.

Сусіди засвітили, дивляться, а висить ступа. Не чоловік, а ступа. А чоловік сидить у сінях в кутику. І встає, і всіх людей, котрі прийшли, кличе до хати, просить, аби посідали за стіл. Мав горівку і почав усіх гостити. Тоді при всіх людях розказав, що його жона труїла, а далі вішала. І сказав тому кавалірови, що помагав їй вішати:

— Чи береш ти її?

Той сказав:

— Беру.

— Як її береш, так уставайте з-за столу і йдіть. Забирай її, бо я з нею жити вже не буду.

Прожила вона півроку з тим новим чоловіком, і щось вони ся посварили, і той її від себе прогнав.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

7 (1999). Як повісили ступу. СУС — . 9 січня 1988 р. Файкун Павло Петрович (1911). Львівська область, Турківський район, село Либохора