☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як погорів багач
Українська народна казка Гуцульщини

Були собі чоловік і жінка. Бідненькі люди були, але скромні і дуже побожні. Мали трошки пшениці, ріпи, і вони то все лишили на весну і пішли до багатого ґазди наймитися. І домовилися, що багач прийде навесні їм виорати. Та й працювали вони в того багача, а навесні сказали йому:

— А тепер ходіть до нас орати.

А той ґазда прийшов на їх ниву, подивився — то така цілина. Не хотілося йому то орати. Та й каже:

— Що тобі з того, що я тобі це виорю та й ти посієш пшеницю? бог умер, та й нічого тобі не вродиться.

А бідний чоловік подумав, порадився з жінкою та й говорить:

— Якщо ти правду говориш, що бог умер, то ми не сіємо. Ти йди додому, ми тобі робили задурно. А цю пшеницю ми несемо в млин, змелемо і будемо робити за бога обід.

Понесли ту пшеницю в млин, мелють. В мішку було трошки, а муки вже насипався один мішок, другий, третій. Відки її стільки наробилося? Так багато є муки, порихтували все і йдуть просити людей на обід. Усіх запрошують, і бідненьких, і стареньких, щоби всі прийшли помолитися.

Роблять вони той обід та й просять і багача, що вони в него робили. Та й він прийшов. Сидять усі гості, їдять, п’ють, дивляться у вікно, а то їде на коні якийсь сивий-сивий чоловік. Заїхає на подвір’я та й з-під вікна говорить:

— Котрий ґазда з цеї хати?

А ґазда не має коли багато зазирати у вікно, бо коло людей ходить, щоби люди мали чим живитися, щоби контетні були. А йому кажуть:

— Іди, хтось тебе кличе.

Він виходить надвір. А той сивий чоловік каже:

— Ану отвори стодолу.

А в него стодола така маленька. Він отворив. А всі гості дивляться у вікно, що то буде. Той сивий чоловік увійшов з конем до столи. Та як потряс конем, а то зробилася повна стодола золота. Такого золота!

А багач найбільше дивиться. Та й думає:

«Якби це в моїй стодолі, як би багато було цего золота! А це що, це маленька стодола».

Ґазда запрошує діда до хати, а дідо подякував, обернувся і поїхав.

Люди повиходили з хати, а багач подумав: «Зроблю й я обід за бога».

А багач мав з чого робити. Великий обід робить. Та й дуже багато людей запрошує. Та й люди сходяться, а він везе дорогою цілу фіру булочок і хліба. А якийсь старець іде ззаду за тою фірою та й просить:

— Дай мені одну булочку, бо я дуже голоден. А він каже:

— А не даю, бо я хочу робити обід. Я порахував, кілко мені треба, і тілко купив. Що я людям буду давати, як дам тобі?

— Та дай.

— Ні, — каже, — не даю.

І він їхав далі, а одна булочка упала з фіри в грузь. А він каже:

— Та бери вже ту булочку та й з’їж.

Та й прийшов він т’хаті, та й робить уже той празник. Що має він коло людей ходити, то все в вікно зазирає, чи не їде ще той дідо. Дивиться, їде дідо. Він такий радий. Вже надворі стоїть, вже жде діда.

— Ану отвори стодолу, — сказав дідо.

Цей відтворив, дідо заходить з конем у стодолу. А люди дивляться у вікно. А дідо як потряс конем, а то як їмився вогонь. Запалала стодола, вже й хата горить. Люди крізь вікна тікають.

Отаке ся склало. Не можна так фальшиво жити — треба жити по-Божому.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області 23 листопада 1983 року Мочерняк Юстина Михайлівна (1932 року народження)