Як пса навчили говорити
Українська народна казка Буковини

Був у пана наймит Іван. Приїхав він одного разу додому з города та й каже панови:

— Пане, що я чув!

— Що, Іване?

— В такім-то городі школа псів говорити вчить.

— Добре, — каже, — Іване. Дамо й свого та вивчимо. Я бачу, що він хитрий пес. Було б дуже добре, якби він говорив. Що буде бачити вночі, то все скаже. Бери, Іване, вези його в ту школу.

А Іван:

— Пане, повезти нетяжко, але щоб вивчити його, то треба заплатити шість тисяч рублів.

— Най буде, Іване, дамо шість тисяч.

— Але треба вже зараз гроші дати.

— Добре, дамо.

Дає пан Іванови шість тисяч рублів. Іван впрягає коні, приготував мотузок і камінь. Бере пса на віз, приїжджає до Дністра, той камінь псови до шиї та й у воду. Сам заїхав у глуху дорогу, дав коням їсти та й ляг спати на возі. Виспався, впряг коні і поїхав додому. Пан питає:

— Ну як, Іване, приймили нашого пса в школу?

— Приймили, пане, і казали, що наш пес за два місяці буде говорити. Лиш сказали, що треба ще дві тисячі донести. За то, що скоріше вивчать.

— Добре, Іване, най буде так.

Пройшло два місяці. Каже пан:

— Гай, Іване, бери ще цих дві тисячі і привозь додому пса.

Іван впряг коні, виїхав за село, заїхав у глухе місце, дав коням їсти, а сам ляг спати. Виспався та й поїхав назад додому. Приїжджає, а пан питає:

— А де ж пес, Іване?

— Зараз я вам, пане, розкажу.

— Що ж там, Іване?

— А от що, — каже Іван. — Приїхав я перед ту школу, де вчився наш пес, доплатив ті дві тисячі, пса виписали, сів він зі мною на візок, і їдем додому. Питає він мене: «Як там у нас дома? Чи наші корови потелилися? Чи наші кобили пожеребилися? Чи наші вівці покотилися?» Приїжджаєм ми на міст на Дністрі, а він мене питає: «Усе ще наш пан ходить до Оксани?» Як він мені це сказав, то я його — раз! — за вуха та й у воду. І втопив його.

Пан каже:

— Добре ти зробив, Іване. А то він міг ще й пані сказати.